Капці Святого Миколая

Цього року святий Миколай мав клопотів по саму бороду. Бо Миколай – то найдобріший святий. Так уважає Улянка. Ну і, звичайно…наш святий. Бо всякі там «Йокі-Пукі», «Санта Клауси» і «Дєди Морози» теж приносять подарунки, але вони – чужі. А наш рідний, український Миколай, той ще і прізвище гарне має. Мар…, ні Мирлікійський. Міра з улянчиного класу вперлася, що святий Миколай – її далекий родич, пра-пра-пра…дідусь. Бо ж і вона – Міра Лисківська. То, мовляв, прізвище трохи переплутали. Але послухати Миросю-Міру, то всі славні люди - її родичі.

Ага, про Миколаєві клопоти. Ну, власне, Миколай літаками не літає, потягами, чи там автівками не їздить. То знає кожен, навіть Улянчин молодший брат Остапчик знає, що святий Миколай їздить санями, запряженими тими, рогатими… «Козами» - хитро підказує Улянка. «Ні, тими, що в лісі…оленями». Ну, але щоб санями їхати, потрібен сніг. А тут, як на злість, дощі і болото. Навіть кіт Нельсон, страшний волоцюга, рідко-рідко виходить на двір, а потім довго миє заболочені лапи. І на день святого Миколая мекерологи, тьху – мете-о-ро-ло-ги заповідають дощ. «Що, як Миколай не приїде?!» - журиться Остапко. О, наш Остапко, він – той, як то мама каже…скептик. Замучує Улянку різними недоречними запитаннями. Наприклад, чому на автомобільчику, що його приніс Миколай минулого року, надруковано «ма-де ін Хіна». «Мейд ін Чайна» - поправляє Улянка; вона вже вчить англійську, і терпеливо пояснює: «Ти листа Миколаєві писав?» -«Писав!» Отак тисячі, міліони дітей пишуть Миколаєві. То ж не може він усіх сам один задовольнити, чи виробити все на фабриці святого Миколая. Мусить щось прикупити там і сям». -«Сам Миколай купує?».- Ні, він має багато помічників, яким доручає купувати подарунки…» -«Ангелів? З крилами?» -«Та ні, не конче, та ж Ангели можуть бути і без крил.» «Ага, це – щоби десь не зачепитися крилами в супер-маркеті!» - «Звісно. Та й уяви собі, Остапчику, що б то творилося, якщо б в іграшкову крамницю зайшло декілька Ангелів з крилами!»

«А хіба бувають китайські Ангели?-не вгаває Остапчик,-таж китайці не християни!» Це його хлопці з вівтарної дружини навчили. «Знаєш, Остапчику,-терпеливо пояснює Улянка.-Серед китайців теж бувають християни. Я недавно дивилася з Татком по інтернету такий старий-старий фільм, навіть ще не кольоровий…про одного священика, що поїхав до Китаю і навертав китайців на християнську віру. Навіть один такий крутий китайський олігарх, як його там, помаранч, ні …мандарин хотів записатися до християн…»

Ну, але Миколай таки прийшов. Як і минулого року. Його кожух трохи нагадував мамине хутро. Митра була та сама, що й тамтого року, епітрахіль теж та сама, що минулоріч. Ну, не купувати ж кожного року нову. Голос мав трохи хрипкий. Воно й не дивно, застудився, бо то ж погода не Миколайська, а якась осіння хляпанина. А то ж іще треба кожного розпитати, чи чемний, які оцінки в школі.» Ну, це останнє Остапчика ще не стосується. Приніс майже усе, про що діти просили в листах. Коли Миколай відійшов, Остапчик раптом запитав: «А чого це у Миколая, замість чобіт, були блакитні капці з плямкою на правому. Ті самі перезувні капці,що стоять у сінях внизу, спеціально для стрийка Михайла.

Це ж треба, щоб незабаром після Миколая з’явився стрийко Михайло. В тих самих капцях з плямкою на правому. Тож Остапчик зразу його запитав «А чого це, стрийку, Миколай був у ваших капцях?» Стрийко посміхнувя і відповів. «Святий Миколай, Остапчику, шанує працю господині. То ж він, напевне, залишив чоботи внизу і перевзувся в мої капці.» Сказав це стрийко Михайло трохи хрипким голосом…Як у Миколая. Бо ж погода грипозна. А може!? «Мамо,мамо,- запитав Остапчик. А чи можна заразитися грипом…через капці?»