Три Ангелики

Три Ангелики присіли відпочити. Присіли… А може – прилягли. Чи то - просто зупинилися. Бо ж Ангели, як відомо, істоти безтілесні. Духи… То може, вони й не втомлюються? Таки втомлюються. Через нас, непередбачуваних і необережних. Не вірите?! Тоді послухайте, про що розмовляють три Ангелики, які саме, як ми вже згадували, зупинилися відпочити

Перший Ангелик: Але ж і втомився я, братики з моїм Михайликом, що то до нього я приставлений Охоронцем. Скільки зусиль мені коштувало, щоби, в останню хвилину він таки перейшов на другий бік вулиці. Бо та цеглина на піддашші ледве трималася…

Другий: А люди думають, що то все так просто. Прилетить, мовляв, Ангел-Охоронець і схопить цеглину. Ото нерозумні. Та як же ми маємо її схопити. Та ж ми – безтілесні.

Третій: Ото ж то, власне. Люди уявляють собі нас такими…з рожевими чи блакитними крильцями і золотими кучерями, з пухкими ручками та ніжками…

Другий: А знаєте, як мені важко доводилося з моїм підопічним Андрійком. Власне не з ним, а з автомобілем його батьків. Якщо б не допомога Ангелів-Охоронців його Тата й Мами, їхнє авто таки поїхало б. Бо Антипко продув отой, як його, карбюратор. І машина поїхала. А об одинадцятій мав завалитися під ними той дерев’яний міст в горах. Ви собі уявляєте, братчики, скільки мені довелося попрацювати, щоби три чверті на одинадцяту з їхнього автомобіля витекла вся олива і мотор заклинило. І як же вони бідкалися, що довелося тягнути авто назад до ремонтної майстерні. Не знали ж бо, що їх чекало.

Третій ангелик теж хотів розповісти якусь історію про свого підопічного Тарасика. Але не вдалося. Бо Тарасик, це ж треба, саме знайшов на городі щось таке залізне, іржаве з крильцями. «Ой-ой, братики, лечу, бо кожна хвилинка дорога. Він саме пішов до батькової комірки по молоток. Бувайте здорові! Що робити, що робити? По дорозі щось придумаю…