Кулак вовкохода, або

витівки комп’ютерного перекладача

(надруковано в літературно-мистецькому журналі «ДЗВІН», №11 за 2017 рік, С.200-202)

Це було на світанку моєї особистої комп’ютеризації, а саме тоді, коли я (геть пізніше, ніж мій син і, тим більше, внуки) усвідомив, що комп’ютер може…перекладати. «Під руку» потрапив томик Ґете німецькою мовою, а саме “Johann Wolfgang von Goethe: Faust. Eine Tragődie”. Я швиденько набрав титульну сторінку (сканер ми придбали значно пізніше) і замовив переклад з німецької мови на українську. І «премудрий» перекладач видав мені такі перли: «Іван Вовкохід Гйоте («Ґ» він, звичайно, зігнорував, а «ое» прочитав, як російське «йо»): Кулак. Одна трагедія. Тобто, ім’я Вольфґанґ він розклав на «вольфа» (вовка) і «ґанґ» (хід). «Фавст» (пане коректоре, не виправляйте, саме так має бути) потрактував, як кулак, п’ястук. А неозначений артикль – як числівник. Логічно! А чого ще можна вимагати від «розумної», та не дуже, машинерії. Від того часу я, та й деякі мої знайомі, стали називати комп’ютерні переклади «кулаками вовкохода».

Далекого 1959 року ніхто з нас і не мріяв про комп’ютери, а, тим більше, про комп’ютерні переклади. Але відомий фантаст, народжений у Львові, Станіслав Лем вже щось таке передбачив. Ідеться про фантастичну гумореску «Навала з Альдебарана». Не знаю, чи вона публікувалася українською. Скорочений зміст одного з розділів такий:

Два представники розумної раси Альдебарана, що вивчають можливості колонізації планет, прибувають на Землю. Щоби порозумітися з гіпотетичними розумними істотами, вони використовують «перипатетичний телепат», який має зв’язок з «супермозком», розташованим на Альдебарані і може перекладати як написи, так і усне мовлення 196 тисячами мов і діалектів. При зустрічі з п’яним землянином Франеком «телепат» перекладає його белькотіння: «Предка чотириногого ссавця жіночої статі піддано дії частини чотириколісного екіпажу з метою здійснення релігійного обряду…» (переклад з польського оригіналу – мій). Насправді Франек лаявся: «Вашу сучу матір, дишлом хрещену…» Ось такі витівки «перипатетичного телепата», тобто комп’ютерного перекладача. А тепер – від фантастики до дійсності.

Комп’ютерні переклади ви зразу впізнаєте. «Дали залп з корабельного знаряддя». «Криївка повідомлялася з будинком підземним ходом». Зрозуміло! Статтю писали російською мовою, а «перипатетичний телепат», тобто «кулак вовкохода» переклав «орудие», як «знаряддя», а «сообщалася», як «повідомлялася». «Винаходження для життя». В російському оригіналі «Изобретения для жизни». Ну не може ж «мудрий компик» вибрати з кількох значень, наведених у словнику, належне. Надто багато від нього вимагаєте, пані і панове!

Ще гірше, коли «кулак вовкохода» перекладає німецькі чи англійські тексти з …російськомовного перекладу. Років понад п’ять тому я купив своєму внукові український переклад «Собаки Баскервілів» Артура Конан Дойля. «Дідусю, - з хитринкою в погляді запитав мій Антосик, - доктор Ватсон, він, як Карлсон, лазив по дахах?» Читаю: «Я стояв на килимку перед комином…» Знаходжу оригінальний англомовний текст: “I stood upon the hearth-rug…” Ага! Йдеться не про комин, а про коминок, або ватран, а докладніше - про килимок перед ватраном. Але «перипатетичний телепат» перекладав з російського перекладу і «коврик у камина» переклав, як «килимок біля комина». Про те, що перекладали з російського перекладу, свідчить і транслітерація англійського «h» з допомогою літери-протезу «х». Тут і «Х’юго» замість Гуґо, і «хауз» замість «гавз», і «хол» замість «гол». Пам’ятаю, як важко було англомовним передати прізвище «Хрущов» - «Khrutchov» писали, бо ж, літера, яка б відповідала нашому звукові «х», як і сам звук, в англійській мові відсутні. І на то нема ради, як сказав колись незабутній Станіслав Пилипович Людкевич.

Тож, вельми смішили наших колег із англомовної діаспори усі ті «хот-доги» і «секонд-хенди».

Відомий львівський письменник потрапив до Сполучених Штатів ще вісімдесятих років. Розмовляючи з представниками української діаспори він сказав, що в Україні дуже люблять і шанують американського письменника Хемінгуея. Його попросили ще раз повторити прізвище. «Ні, ні!, - дружно відповіли «американські українці». - такого письменника в Америці не було і немає!» Лише згодом з’ясували, що йдеться про Гемінґвея. А проте й нині читаємо такі покручі-прізвища, імена та іменники, як «Хічкок» (Гічкок), «Херцог» замість Герцоґ», «Магда Хоман» (Маґда Гоман), «Перл Харбор» («Перл Гарбор»), Гуггенхейм (Guggenheim-Ґуґґенгайм), Хіларі (Гіларі), Харпер (Гарпер), Махатма Ганді (Магатма Ґанді), ідальго, іпотека, іподром (гідальґо, гіпотека, гіподром - тут оту ненависну «г» зовсім викинули), «махер» («могер»), «хіт» (гіт), «хокей» («гокей», англійською «hockey» читається «гакі» а в Галичині цю спортивну дисципліну називали «гаківка»). Багато сучасних україномовних речників не знають правил чергування голосних, то ж чуємо «Антіна» (Антона), «вертолітів» (вертольотів, а краще «гвинтокрилів»), «королевська родина» (королівська). А ще – такі перли, як «Фрейд мав рак ньоба» (Фройд мав рак піднебіння), «я з цим зголошуюся» (це – калька від «соглашаюсь»). Німецькі умляути чомусь читаються, як російське «ё», або «ю» - « Кьольн», «Шрьодер» (Кельн, Шредер), а філософський твір Ґете «Ӓtische und poetische Übungen von Goethe» - «Йотіше унд пойотіше юбунген фон Гйоте» (радіо).

Телевізійне інтерв’ю з професором Григорієм Грабовичем: Професор виразно вимовляє «Геґель». Ведуча вперто виправляє на «Ґеґель». Професор розповідає про Гарвард, а ведуча знову виправляє «Ґарвард». На обличчі професора з’являється сардонічна усмішка… Це вже інша крайність – «тикати» оте «ґ» де треба і, ще більше, де не треба. На афіші про виставу «Гамлета», для прикладу, надрукували «Ґамлет». А ще чуємо «ґер» (гер), «ґерцоґ» (герцоґ).

В радянських школах німецькі слова, імена та прізвища чомусь вимовляли за правилами мови «їдиш». Повсюдно чуємо і читаємо «Гейне», «Ейнштейн», хоча весь цивілізований світ вимовляє німецьке «еі», як «ай», отже правильно «Гайне», «Айнштайн». Тим більше, що ні перший, ані другий ніколи не публікував своїх творів мовою їдиш. А місто Ляйпциґ аж ніяк не слід називати «Лейпцигом».

Ще одна хвороба наших ЗМІ – читання і написання латинського « l» («ль»), як тверде, непом’якшене «л» (в польській мові, щоправда, є і тверде «ł» («л»). Невміння розрізнити написання цих двох літер призводить до того, що, скажімо, пана Бельку (Belka) перехрещують на «Бєлку», «Лєх» стає «Лехом», пані Ґлєдіс (Gladys) – «Гледис».

Пані журналістка, що побувала у Відні, мабуть читала і слухала австрійський варіант німецької мови, але в своїх спогадах вперто переписує з російської: «Маріяхільферштрасе» (Маріягільферштрасе), «Рингштрасе» (Рінґштрасе), «Картнерштрасе» (Kärtnerstrasse-Кертнерштрасе), Грабен (Ґрабен), і навіть Австрію називає Остеррайх, анітрохи не турбуючись, що німецьке «ő» читається, як «е». Я декілька разів побував у Відні і ні разу не чув, щоби хтось вітався «Грюс гот!», а лише «Ґріс Ґот! (Grűß Gott!)». І така писанина, уявіть собі, була опублікована в «Українському Слові»!

Втішає певним прогресом переклад з французької мови роману Ромена Ґарі «Обіцяння на світанку». Тут вже читаємо і «Фройд» і «де Ґоль», хоча і тут: «клинок» замість «лезо», «гріб» в розумінні «труна», «жар» замість «гарячка», «жовчний» (риса характеру) замість «жовчевий» (стосовний до жовчі), «літна куртка» замість «летунська», «шлем» замість «шолому» і «кінники» замість «кіннотників», «шафер» замість «дружби, боярина», «стрілок» замість «стрільця», «наїздник» замість «вершника». «воронки» замість «лійок», «нашкребли по сусіках» (треба «засіках»), «падчерка» замість «пасербиця».

А як зрозуміти ступінь порівняння «найоптимальніший», коли «оптимальний», «optimus» значить «найкращий»? «Найнайкращий», чи як? А це слово-покруч звучить в радіо і на ТБ ледь не кожного дня, навіть на радіо «Свобода». Як і «своє день народження», хоч «день»-чоловічого роду.

Що вже говорити про рекламу на телебаченні – складається враження, що її ніхто ніколи не редагує. І чуємо та бачимо такі перли, як «самий найбільш продаваємий», «благоприємний вплив», «приємне рішення» (премлемое решение), «співпадіння» (збіг), «текучість» (плинність), «наказати» (покарати), «клеймо», «клеймити» (тавро, таврувати) тощо.

А ще, буквально на кожному кроці, чуємо і читаємо «приймати участь» замість українського «брати участь», а російське «бежать (от кого-то)» перекладається, як «бігти» (треба – «втікати»), читаємо «головною біллю» (а треба «болем голови», бо, по-перше, «біль» - чоловічого роду, а по-друге, якщо є «головний біль», то мав би бути «другорядний»), «з’їсти це блюдо» (їдять страву, бо «блюдо» українською – «полумисок»). «Благоприємний вплив (сприятливий) … зробить вас привабливішою». «Витримка з твору такого-то» (очевидно перекладач вважав, що іменник «выдержка» походить від дієслова «держать», а насправді він – похідний від «дёргать» - шарпати, рвати, відривати), отже має бути «відривок». «Вне зависимости» перекладається як «внезалежності».

А ось - ще свіжі «перли» з інтернету. «Серцеві борошна»… ви, напевне, і не здогадаєтеся, що це перекладені «перипатетичним телепатом» з російської «сердечные муки». А «супостатових поборів»? Здогадалися? «супостатов поборол». А «джерело від шафи»? Саме так, «ключ от шкафа». А вивіска крамниці «Жираф»? Що це, родовий відмінок множини? Ні, це мав би бути «пан Жирафа», бо ж так по-російськи. Заглянули б до словника, але «ліньки». Та ж в українській мові жирафа, незалежно від статі, таки «жирафа», як, зрештою, і «пан собака» і «пані собака» - таки «собака, а не «собак».

Довідка про медичний препарат в Вікіпедії: «Ліпоєва кислота бере участь в освіті коферменту». Очевидно, в російському оригіналі було написано «в образовании» і малося на увазі «в утворенні». І не знайшлося нікого, хто б виправив помилку «перипатетичного телепата».

Читаю україномовну статтю в солідному тижневику. Все, наче б то, як слід, але Шекспіра цитують …російською. Ніби й не перекладали великого британця і Бажан, і Гулак, і Кочур, і Лукаш, і Осьмачка, і Йогансен і інші українські письменники-перекладачі, «їм же ність числа». Але ж лінь зняти книжку з полиці.

Дорогі пані та панове філологи, захистіть нашу українську пресу від таких перекладів і таких перекладачів. Вимагайте коректури комп’ютерних перекладів. Захистіть нашу мову від «дикої» транслітерації чужоземних імен та прізвищ. Адже вона, українська мова більшою мірою, ніж інші, придатна для цього. Вона має і «г» і «ґ» А в якій ще мові польське «szcz», чи німецьке «tsch» можна передати однією літерою «щ» чи «ч»? До того ж, є у кого повчитися. Але - «ліньки». То ж хай перекладає за нас «перипатетичний телепат»?

Олександр Кіцера, професор, дійсний член НТШ