З приводу пропозиції про перехід на латиницю

Здається мені, що заява пана Клімкіна про перехід на латиницю трохи передчасна, та й сумнівно, чи взагалі доцільна. Хоча це питання хвилювало особливо, чомусь – передусім киян, ще 60-70 років минулого століття. «Геть від Москви!» - воно ніби й закономірно в наш час…

Як автор і редактор низки підручників та фахових багатомовних словників, насмілююся оприлюднити свої міркування.

Сучасна українська мова має в своїй кириличній абетці літери, які надзвичайно компактно передають властиві українській мові звуки «ч», «ш», «щ». Передати їх іншими мовами складніше. Щоби передати, скажімо, українське «ш» польською транслітерацією потрібно вжити 2 літери - «sz», англійською – теж дві «sh», а німецькою – три «sch». Щоби передати українське «щ» потрібно: польською - 4 літери - «szcz», німецькою - п’ять – «schtsch».

Українською прізвище «Шевченко» містить 8 літер, німецькою – «Schewtschenko» -13, англійською «Shevchenko» - 10. Яку виберемо. Може створити якісь нові літери в латиниці, на зразок, скажімо, польських, або чеських… Очевидно, в такому разі, доведеться вводити додаткові знаки, а тим, що користуються стандартною латинською клавіатурою, доведеться відшукувати їх через «вставлення» в «символах», якихось «додаткових латиницях». Виникнуть труднощі, притаманні, скажімо, польській клавіатурі (спробуйте нині купити польську клавіатуру, або, хоча б наклейки на стандартну, поміняйте місцями «у» і «z», вставте «ó», «ę», «ą», «ż» і т.п.

А йотовані? Чи будем їх пердавати, як свого часу Іван Франко (погляньте на 20-гривневу банкноту): ї=ji, ю=ju, є=je і т.д. А може, як французи, введемо «ї» і «ë».

А як бути з твердим українським «л». Може увести польську «ł»? А як з м’яким знаком? Може використати польські «l», «ś», «ć», «ź»?

Окрема проблема з написанням чужоземних імен та прізвищ. Ми донині читаємо «Бетховен», хоча увесь звіт знає «Бетовена», адже «h» після «t» в німецькій мові не читається. Тим більше, ні до чого тут російський «протез» літери «г» - «х». А ще читаємо «Гейне» і «Ейнштейн», хоча в усьому цивілізованому світі «Гайне» і «Айнштайн», бо «ei» в німецькій мові читається «ай», хіба що використовується мова їдиш, якою ні Гайне, ні Айнштайн своїх творів не публікували. Нарешті почали писати в українських перекладах «Гемінґвей», а не, на совковий лад, «Хемінгуей». В країнах, що користуються латиницею, заведено писати імена та прізвища в оригінальній транскрипції. Передбачається, що читач, бодай поверхнево, обізнаний з основними европейськими (саме так, а не європейськими) мовами: англійською, німецькою, італійською. То ж, за сучасного рівня вивчення іноземних мов, буде те, що було в Польщі тридцятих років минулого століття – середньостатистичний поляк читав, наприклад, прізвище «Churchill», як «Хурхіль».

А отже – проблеми, проблеми, проблеми… І затрати. Чи на часі вони в сучасних українських реаліях?! Як кажуть в Галичині: «Панове, наразі даймо си на стримання!» А поборемо всі сучасні труднощі, тоді (знову – по- галицьки) «дасть ся видіти».

Олександр Кіцера, дійсний член НТШ