Клопіт отця Мора, або ж миші і зіпсована фісгармонія

Свята ніч, тиха ніч!

Ясність бʼє від зірниць,

Дитинонька Пресвята

Така ясна, мов зоря,

Спочиває в тихім сні

Тиха ніч, свята ніч!

Ой, зітри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас,

Цілий світ любовʼю спас,

Вітай нам, святе Дитя!

Свята ніч настає,

Ясний блиск з неба б'€,

В людськім тілі Божий Син

Прийшов нині в Вифлеєм,

Щоб освободити світ.

Ми обідали з моїм приятелем Ласло Н., німецькомовним угорцем, в ресторані «У пані Стефи». Тихенько звучали різдвяні колядки у звукозаписі...

Нараз Ласло стрепенувся. «Що це, - пошепки запитав він, - чи не «Stille Nacht» українською?» «Так!»,- відповів я». «То і у вас співають цю коляду!?» Його очі

дивно заблищали а погляд спрямувався кудись далеко. Мабуть, у дитинство.

Стара, знайома з юності, мелодія збудила хвилю спогадів.

Звідки ж прийшла ця коляда? Таки справді - з Німеччини. А народилася вона ось як.

Року Божого 1918-го невеличке тирольське містечко Оберндорф, що поблизу Зальцбурґа, геть засипав сніг. Міщани ледве встигали прогортати в глибокому снігу вузькі тунелі, якими снували заклопотані передсвятковими приготуваннями оберндорфці з піднятими комірами. Був темний вечір напередодні Навечірʼя Різдва Христового. Двадцятишестилітній парох