21 вересня 2019 • Публіцистика

Нащадки кошового отамана

Олександр КІЦЕРА

НАЩАДКИ КОШОВОГО ОТАМАНА

Статтю присвячено історії родини Пелехів. Григорій Пелех був полковником Війська Запорозького, його Кошовим Отаманом. Його нащадки, Петро та Іван Павловичі Пелехіни - визначні професори, найосвіченіші інтелектуали свого часу, які зробили багато для розвитку медичної науки. Павло Пелехін був щедрим меценатом НТШ, сприяв розвитку української культури та українському національному відродженню.

Григорій Пелех - полковник Війська Запорозького, в другій половині 1669 року - його Кошовий Отаман. Діяльність полковника Пелеха припадає на період розбрату між запорожцями і протистояння прихильників Петра Дорошенка і Михайла Ханенка. Григорій Пелех виконував певні дипломатичні місії - вів перемовини з польським королем і той, проголосивши 22 грудня 1670 року Ханенка гетьманом, передав через нього, Пелеха, на Січ клейноди [9].

Ось і все, що вдалося довідатися про цього військового діяча. Минає два століття і в середовищі російських вчених-лікарів

з’являється авторитетний професор медицини - Петро Павлович Пелєхін (1789-1871), нащадок Григорія Пелеха. Він народився в с. Макіївці на Черкащині. Син бідного українського православного священика Київської губернії. Навчався в Києво-Могилянській Академії (1801-1803), опісля закінчив (1811 року) Київську Духовну Академію і залишився в ній викладачем німецької, французької і староєврейської мов та церковної історії. Хто знає, в якому поколінні прізвище Кошового Отамана русифікували, проте Петро завжди вважав себе українцем. І марив професією лікаря.

Зібравши певну суму грошей, Петро Павлович у віці 32 років вступає до Імператорської Медико-хірургічної Академії. 1824 року випускника-відмінника залишають при Академії, а в 1825 році рекомендують, як одного з чотирьох лікарів, для удосконалення за кордоном в ділянці фармакології, токсикології, гіґієни і терапії. Але

126

вдома залишаються старенькі вбогі батьки, тож, щоби допомогти їм матеріально, він просить у Академії 2000 рублів допомоги, зобов’язавшись відслужити цю суму в військовому відомстві.

Петро Павлович відвідує університети та медичні установи у Львові і Кракові, тривалий час слухає клінічні лекції у Відні, потім - у Берліні, Бреславі і Парижі. Його обрано почесним членом Єнського мінералогічного товариства, почесним членом Дженнерівського товариства. Здає в університеті Единбурга іспити на звання хірурга, а після захисту дисертації: «De neurosibus in genere» отримує ступінь доктора медицини. Наступного дня його вибирають членом Королівського фізичного (лікарського) единбурзького товариства. 1829 року Пелєхін слухає лекції в Парижі. Його обирають членом-кореспондентом Медико-хірургічного товариства в Берліні, Бреславського та Лондонського хірургічних товариств. Того ж таки року Петро Пелєхін повертається в Росію, де його призначають професором окулістики на базі невеликої очної клініки, присвоюють звання доктора медицини «honoris causa». А 1830 року, після двох пробних лекцій «De amaurosibus» та «Про штучну зіницю» його затверджують ад’юнкт-професором.

Але в Росії лютує епідемія холери. Тож професора Пелєхіна відряджають членом урядової комісії в Саратов та Астрахань - на три роки. Професор-офтальмолог перекваліфіковується в епідеміолога та інфекціоніста. Лікуючи пацієнтів сам заразився тяжкою формою холери. Хоча йому належиться відпустка для реконвалесценції, Петро Пелєхін нехтує нею і їде в калмицькі улуси лікувати кочівників. Коли епідемія пішла на спадок, йому довелося перебазуватися в Бертгольський карантин для боротьби з чумою. 1833 р. професор повертається до Петербурга, де його преміюють в розмірі річної платні (800 рублів). Але займатися офтальмологією доводиться недовго, бо вже наступного року його відряджають до Лондона для вивчення питань подрібнення ниркових каменів за Ґертлом. Того ж таки року, після смерті офтальмолога професора Івана Гільдебрандта, його затверджують ординарним професором окулістики. Не надовго... Бо в 1836-37 навчальному році кафедру окулістики в Академії ліквідують, Пелєхіна залишають позаштатним професором і «довантажують» читанням лекцій з історії літератури медицини та тлумачення стародавніх авторів. Петро Павлович перелаштовується на читання нових курсів та ненадовго . Йому доводиться прийняти кафедру «медичної поліції» та гіґієни. Але й на цій посаді професор Пелєхін працює сумлінно. 1845 року він складає програму курсу з

127

дещо дивною для сучасника назвою: «Судова медицина, медична поліція і гігієна» [16, 17, 18]. Йшлося про збереження здоров’я військовослужбовців в мирний і воєнний час, зокрема дотримання основних правил гігієни. Дещо пізніше публікується програма викладання «загальної або спеціальної і всенародної гігієни». Власне з цієї посади Петро Павлович виходить 1846 року у відставку зі званням заслуженого професора та статського радника [8, 10, 11, 12]. Професор П.П.Пелєхін повертається на батьківщину і ще якийсь час викладає медичні науки в Київській Духовній Академії. Проте усе життя він мріяв про український університет з медичним факультетом українську кафедру хірургії, та не тільки мріяв, а зібрав для цієї мети передав синові певну суму грошей.

Петро Павлович Пелєхін був одним з найвизначніших професорів та найосвіченіших інтелектуалів свого часу, блискучим лектором та доповідачем, за що його називали «академічним Цицероном» [13,18,19,20].

Іван Павлович Пелєхін, його брат (1810-?) закінчив Медико-хірургічну академію 1834 року. Служив в Петербурзькому морському шпиталі. Згодом його призначено репетитором при кафедрі судової медицини, медичної поліції і гіґієни. До його обов’язків входила асистенція на лекціях професора, контроль за практичними заняттями, а в разі відсутності професора він мав читати за нього лекції і проводити розтини. Іван Павлович був вірним помічником брата, доки його не звільнили 1845 року через затримку з виконанням дисертації на ступінь доктора медицини [ 19, 20].

Павло Петрович Пелєхін (1842-1917) народився в Петербурзі, син професора Петра Павловича Пелєхіна. Закінчив 1863 року Медико-хірургічну Академію, після чого залишився ординатором в клініці професора Юнґе. 1865 року захистив дисертацію на ступінь доктора медицини «Фонтанов канал, несправедливо названный Шлеммовым». Публікував праці з хірургії та офтальмології, зокрема в журналах «Медицинский Вестник», «Военно-медицинский Журнал», «Протоколы общества Русских Врачей», «Virchov’s Archiv». Перебуваючи в науковому відрядженні, потрапив у район воєнних дій Австрійсько-Пруської війни. Працював хірургом-волонтером у військових лазаретах на тому та іншому боці фронту (1866). Вирізнявся як хірург-новатор, активно впроваджував наркоз хлороформом, операції перев’язки магістральних артерій, втручання на суглобах, на прямій кишці. Проте високий відсоток смертності після хірургічних операцій змушує Павла Петровича шукати шляхів

128

боротьби з хірургічною інфекцією. 18б7 року хірург Джозеф Лістер з Ґлазґо вперше проводить хірургічну операцію в антисептичних умовах - у хмарі густої карболової мряки. Для практичного вивчення антисептики до нього прибувають хірурги з різних країн. Власне там,

  • Лістера зустрічаються асистент професора Т.Більрота з Відня Йоган Мікуліч, родом з Буковини і українець за походженням та за велінням душі, та Павло Пелєхін, народжений в Росії. Обидва гаряче пропагують антисептичний метод, перший - в Росії, а другий - в Австрії, причому П.Пелєхін удосконалює цей метод, застосовуючи замість високотоксичної карболової кислоти трихлорфенол. Перша в Росії праця з питань антисептики «Успех новых идей в хирургии при лечении ран, сложных переломов и гнойных накоплений» належить перу українця Павла Пелєхіна. Ймовірно доктор Пелєхін-молодший брав участь в хірургічній допомозі пораненим під час громадянської війни США 18б1-18б5 років. 18б9 року знову відвідав клініки Сполучених Штатів Америки для вивчення військової медицини. Під час російсько-турецької війни (1877-1878) працював у лазаретах під Плєвною та в Рущуцькому загоні [14, 15, 1б, 17].

1889 року Павло Пелєхін закінчив 25-річний термін професорської служби і вийшов у відставку. Доводиться тільки дивуватися, що в доступних публікаціях з історії Медико-хірургічної Академії та з історії військової медицини в Росії годі знайти портрети бодай котрогось з Пелєхіних, будь-що-будь визначних професорів Медико-хірургічної академії.

    • останні роки життя Павло Петрович частенько бував в гостях у відомого фізіолога Івана Михайловича Сєчєнова, з яким був у приятельських стосунках, зокрема він гостював в с. Теплий Стан Симбірської губернії. Половина цього невеликого (200 дворів) села належала сім’ї Філатових, а інша половина - І.М. Сєчєнову. Власне там він оперував багатьох селян та поміщиків з приводу катаракти, перетворивши альтанку в саду на «стаціонар». Визнавав лише одну форму подяки - молебень за його здоров’я в місцевій церкві, чим підтримував скромний бюджет місцевого священика [4].

Як і його батько, Павло Пелєхін був свідомий свого походження, пильно стежив за розвитком української культури і першими паростками українського національного відродження. Батько і син брали активну участь в житті української колонії в Петербурзі, Павло Петрович матеріально підтримував публікації Дмитра

Яворницького, до речі - дійсного члена НТШ [5], допомагав в просуванні його

наукових досягнень[1,2,3], активно листувався з Дмитром Івановичем [7,21]. Як і батько, він мріяв про створення українського університету і української хірургічної школи. 1898 року він передав Науковому Товариству імені Шевченка у Львові 70 000 корон, залишених йому батьком на організацію хірургічної клініки майбутнього українського університету, а згодом додав ще від себе 10 000 корон. Щоправда, газета «Свобода»(США), цитуючи львівське «Діло», твердить, що загальна сума виносила 100 тисяч корон, з чого місцева влада стягнула таксу в 10 тисяч корон. Українська клініка мала носити ім’я Петра Пелєхіна. Але українського університету ще не існувало, тож Михайло Грушевський зумів переконати розпорядника коштів, щоби той згодився переадресувати цей справді князівський дар на придбання приміщень для Наукового Товариства ім. Шевченка [6]. Отже товариство придбало за пожертву Пелєхіних будинок на вул. Чарнецького, 26 (тепер Винниченка).

Серед фундаторів будівель НТШ, окрім Петра і Павла Пелєхіних, значаться Василь Симиренко, Євген Чикаленко та Теофіл Дембіцький [11]. Спільно з керівництвом НТШ вирішено створити фонд стипендій для студентів медицини - українців. З цією метою 1913 року професор Пелєхін мав намір передати ще 200 000 російських рублів, але цьому перешкодила перша світова війна.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Амбросимова С.В. З історії видання монографії Д.І.Яворницького «Історія запорозьких козаків» [електронний ресурс] / С.В. Амбросимова. - Режим доступу ir.nmu.org.ua/bistream/123456789/1290/1/Ambrosimova.pdf
  2. Амбросимова С.В. Меценатство в житті і творчості Д.Яворницького//Інститут суспільних досліджень [електронний ресурс] / С.В. Амбросимова. - Режим доступу www/ukrterra/cjv/ua/developments/history/su/?page= 1
  3. Амбросимова С.В. Творчі стосунки Д.Яворницького з діячами російської науки і культури / С.В. Амбросимова // Українські-російські культурні зв’язки: Історія і сучасність. Тези доповідей та повідомлень.Д. - АЕК.1997. - С.52-54.
  4. Академик А.Н. Крылов рассказывает.Часть 2 [електронний ресурс]. - Режим доступу www.abhoc/com/arc_an/2010_04/543/
  5. Видатні постаті Херсонщини: Яворницький Дмитро Іванович [електронний ресурс]. - Режим доступу krai.lib.kherson.ua/ya1-peopl.1.htm
  6. Гирич І. Знакова стаття Омеляна Пріцака: Історик України / І. Гирич. Персональний сайт [електронний ресурс]. - Режим доступу www.i-hyrych.name/Hrushevsky/Pricak. html
  7. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького // Укл. С.В.Амбросимова, Н.Є.Василенко, А.І.Перкова та ін. / за заг. редакцієюН.І.Капустіної: вип.3. - Дніпропетровськ: Арт-Прес. - 2005. - С.190-192.
  8. Карпенко И. В. Внедрение специальных военно-медицинских дисциплин в

систему подготовки военно-медицинских кадров в России в ХІХ веке / И. В.

Карпенко // Человеческий капитал. - 2013. - №4(52). - С. 151-154.

  1. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове / А. Кащенко. - Київ: «Веселка». - 1993. - С. 132-138.
    1. Медична школа ХІХ ст. Росії та України [електронний ресурс]. - Режим доступу: naprikoli/com/medychna-shkola-xix-st-rosiji-ta-ukrajiny.html
    2. Наукове товариство імені Шевченка [електронний ресурс]. - Режим доступу uk.wikipedia.org/wiki/Наукове_товариство_імені_Шевченка
    3. Пелехін П. Українські лікарі: Т.1 / П. Пелехін //Лікарський збірник. - НТШ-Лікарська Комісія,_Нова серія. - Том ІІ. - С.178-179.
    4. Пелехин П. П. Большая биографическая энциклопедия / П. П. Пелехин [електронний ресурс]. - Режим доступу dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography /99701/Пелехин
    5. Пелехин П. П. Исторический словарь - энциклопедии и словари / П. П. Пелехин [електронний ресурс]. - Режим доступу enc-dic.com/history/Pelehin-Pavel-Petrovich-32185. html
    6. Пелехин П. П. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона / П. П. Пелехин.
      • СПб: Брокгауз-Ефрон. - 1890-1907 [електронний ресурс]. - Режим доступу brockhaus-efron-encyclopedia/info
    7. Пелехин П. Енциклопедія Українознавства / П. Пелехин. - Т.5. - Львів: Репринтне вид. НТШ. - 1996. - С.1978-1979.
    8. Українська медицина та фармація в XVIII, ХІХ та на початку ХХ століття (науковий реферат) [електронний ресурс]. - Режим доступу www.referatcentral.org./ua/medicine_load.php?id=1745&startext=2
    9. Украинские медики внесли весомый вклад в сокровищницу мировой медицины // Медицина в Украине и за рубежом [електронний ресурс]. - Режим доступу www.amatella.ru/ukrainskie_mediki_vnesli_vesomyi_vklad-4.html
    10. Шубравська М. З почуттям побратимства: [З листів Д.І.Яворницького] / М.Шубравська // Дніпро. - 1969. - №10. - С.152-159.
    11. Як галицькі податкові власти нищать українські інституції: Свобода (Джерзи Сіти). - 1912. - №3. - С.1.

Olexandr KITSERA

THE DESCENDANTS OF COSSACK CHIEFTAIN

The article is devoted to the history of the Pelech family. Gregory Pelech was Colonel Cossack Army. His descendants, Petro and Ivan Pelehiny - the famous professors, most educated intellectuals of his time, who did much for the development of medical science. Pavlo Pelehin was a generous patron NTSh, contributed to the development of Ukrainian culture and Ukrainian national revival.

131