УДК 347.151+342.7+341.231

Олександр Кіцера

Право жити, право померти

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Львів, Україна, оо[email protected]

Автор-лікар і педагог вищої школи намагається відповісти па болюче питання: Чи припустима в сучасному світі евтаназія щодо невиліковних хворих, калік, психічно неповносправних, щодо ще не народжених дітей з виявленими пренатально дефектами розвитку. Ставиться також питання припустимості участі лікаря в добровільному відході людини у вічність – суїциді.

Спираючись на історичних фактах, творах красного письменства, публікаціях в пресі, висловлюваннях провідних авторитетів християнської церкви і на власному клінічному досвіді, автор твердить, що позбавлення людини життя несумісне з етикою медичного працівника. Завданням останнього є передусім боротьба з явищами, які супроводять термінальну стадію хвороби і принижують людську гідність пацієнта.

Ключові слова: евтаназія, суїцид, закінчення життя,суїцид в супроводі лікаря, термінальна стадія хвороби.

Aleksander. Kitsera

The right to live. The right to die.

Danylo Halytsky Lviv National Medical University

Lviv, Ukraine, оо[email protected]

The author-doctor and the high education teacher is trying to answer the painful question: Is euthanasia for incurable patients, crippled, mentally handicapped, unborn children with identified prenatal defects in development, possible in modern world.The question also concerns the doctors participation admissibility in the voluntary departure of a person into eternity - a suicide.

According to the historical facts, works of literature, press publications,  leading authorities of the Christian church statements, according to his own clinical experience, the author states that the deprivation of human life is incompatible with the medical worker ethics. His task is, above all, the fighting against the phenomenas that accompany the terminal stage of the disease and humiliate the patient's human dignity.

Key words: euthanasia, suicide,end of life, physician assisted suicide, terminal stage of the disease.

To be, or not to be: that is the question…

William Shakespeare Hamlet, Act III, Scene I

Ні одне з питань сучасної медичної та біологічної етики не викликає такого широкого обговорення в фаховій пресі і красному письменстві, як питання добровільного відходу з життя.

Деякі автори [4,5,16,25] вважають, що і за умов сучасних медичних технологій існує межа, поза якою медицина безсила. Це – менший шанс користі для хворого, ніж 1 на 100. В цих ситуаціях лікар не зобов’язаний застосовувати активне лікування навіть тоді, коли на цьому наполягає хворий чи його родина. Вже на початку становлення реаніматології ставилося питання про межу дій щодо гальмування процесу вмирання, яка “повинна визначатися сумлінням порядної людини” [25]. Візьмімо приклад: Хворий в стані агонії, спричиненої ґенералізацією злоякісного новотвору. Системами, які ще менш-більш задовільно функціонують є система кровообігу і дихальна система. Звичайно ж, ніхто в цьому випадку не докорятиме, що черговий лікар не виконав масаж серця.

В романі лауреата літературної премії Ґонкурів за 1975 рік Еміля Ажара “Життя попереду” також ставиться питання про доцільність підтримки життєдіяльності організму, а властиво “серцево-легеневого фантому” у випадку, коли життя перетворюється на суцільну муку. Стара недолуга жінка, яка пережила жах нацистської екстермінації і катівню Освєнціма, все більш втрачає пам’ять. В наш час їй би поставили діагноз хвороби Альцгаймера. Ось що каже пані Роза своєму маленькому другові Момо: “Змусять мене жити насильно, Момо. В лікарнях завжди так роблять, вони мають на це право. Я не хочу жити довше, ніж це необхідно, а такої необхідності вже немає...У мене був приятель. У нього внаслідок катастрофи не було ні рук ні ніг, і вони мучили його в лікарні ще десять років, щоб досліджувати його кровообіг. Момо, я не хочу жити виключно тому, що цього вимагає медицина. Я знаю, що втрачаю голову, і не хочу жити впродовж років без свідомості, щоби стати гордістю медицини.” [1].

Лише згодом стало відомим, що Еміль Ажар, це ще один псевдонім Романа Касєва, сина Ар’є Лейба Касєва (або ж, за легендою, кіноактора Івана Мозжухіна) і провінційної актриси Міни Овчинської. Перше його псевдо звучало «Роман Ґарі».

За вмілим містифікатором Романом Касєвим, чи то в ролі письменника Романа Ґарі, чи то під псевдонімом Еміля Ажара, чи на військовій або дипломатичній службі, ходив слідом привид суїциду, привид відходу з життя за власним бажанням. Зрештою, він таки закінчив своє життя самогубством. В автобіографічному романі «Обіцяння на світанні» він згадує про те, що один з його товаришів, Пер’є, якось застав його в квартирі «під москітною сіткою з притиснутим до скроні дулом револьвера і в нього тільки стало часу кинутися на мене, щоб відвернути постріл.» Він таки закінчив життя пострілом у скроню. В передсмертній записці він написав: «Можна пояснити все нервовою депресією. Але в такому випадку треба мати на увазі, що вона триває з того часу, коли я став дорослою людиною і що саме вона допомогла мені займатися літературним ремеслом.»[3].

Все більше уваги в закордонних публікаціях [4,5,9,11,15,27] присвячується питанню закінчення життя (end of life), зокрема – евтаназії, питанню асистування лікаря в самогубстві (physician assisted suicide).

Рада Європи ще в червні 1999 року висловилася за цілковиту заборону евтаназії. Адже, як справедливо зауважує журналіст Олекса Залуцький, евтаназія – явище, за своєю природою схильне до саморозвитку. Випускаючи джина з пляшки, ми вже не зможемо контролювати його дії. Очолювана лікарем Карлом Брандтом нацистська програма мала результатом “добру смерть” в спеціальних центрах 275000 осіб, які страждали на шизофренію, паркінсонізм, пухлини мозку, згодом – дітей з природженими вадами розвитку та розумово неповноцінних.

У відомому романі «Аеропорт» [12] канадський письменник Артур Гейлі пише: «Кожного разу, коли людство вступає в нову епоху, дещо кращу, світлішу аніж попередня, це ставалося тому, що люди більш піклувалися своїми близькими, шанували їх, як особистості. І, як лиш переставали дбати про них, людство робило крок назад… Дивно, але люди одним розчерком пера обґрунтовують необхідність знести кару смерті і легалізувати переривання вагітності.»

В Норвегії можна легально убивати дітей в лоні матері до 12 тижня вагітності. Можна вміло усунути одного з небажаних близнят [8].

. В країнах ЄС триває селекція людей за іншими показниками. Евтаназія хворих на психічні хвороби та старечу деменцію стає все частішим явищем в Бельгії та Голландії. Нещодавно опубліковано і представлено в парламенті рапорт Бельгійської федеральної комісії щодо «контролю та оцінки евтаназії». Зрештою, Бельгія легалізувала асистоване самогубство ще 2002 року, а 2014 року бельгійський парламент ухвалив закон про евтаназію для неповнолітніх без будь-яких вікових обмежень [8].

Католицька церква категорично протестує проти активної евтаназії. Натомість вона рекомендує створювати умови для паліативної допомоги, передусім – боротьби з болем, навіть ціною деякого скорочення тривалості життя.

Згадую першу зустріч медичної громади Львова з блаженнішим кардиналом, того часу – ще просто ієромонахом Любомиром Гузаром, яка відбулася, якщо не помиляюся, 1992 року в аудиторії нормальної анатомії нашого університету. На запитання «Як Ви ставитеся до евтаназії?» Владика відповів «Ми мусимо дивитися на хворого не нашими, а його очима.» і додав: «Одна з різниць поміж Сходом і Заходом полягає у відношенні до людини». Минуло багато років і ми виразно бачимо цю різницю у відношенні до поранених і полонених вояків в Україні і в Росії, також і з боку росіян на окупованій ними території.

Серед десяти способів, що ними диявол нас дурить, інтернет - тижневик «Credo» [8] наводить п’ятий із них – утилітаризм, Утилітаризм – це (схильність) базувати моральні вибори та вірування лише на тому, що видається ефективним,вигідним та економічним. Мама перебуває в будинку пристарілих. У неї старечий маразм. Утримувати її там дорого. Лікарі пропонують зробити їй ін’єкцію так, «що буде по проблемі». Не роби цього. Утилітаризм – ц е те, через що ми вбиваємо мільйони дітей абортами…Зверніть увагу, як часто утилітаризм пов’язаний з сентименталізмом: «Ти ж не хочеш, щоб твоя мама і далі страждала?Ти ж не дозволиш так ставитися навіть до свого пса!»

Вже згаданий Артур Гейлі пише: «Що ж стосується економічних міркувань, то ними можна обґрунтувати що завгодно.З економічного погляду логічно вбивати одразу по народженні розумово скривджених, дебілів, застосовувати евтаназію щодо невиліковних хворих, позбуватися старих і людей, що не приносять суспільству користі, так, як це роблять в Африці, залишаючи їх в джунглях на пожертя гієнам.»

В усякому разі польські та англійські автори [7,11,12,15,27] підкреслюють, що право невинної особи на життя ніхто не може піддавати сумніву. Зрештою, згода пацієнта на евтаназію може бути вимушеною, напр. спадкоємцями. Інколи прохання про смерть є насправді драматизованим проханням про допомогу, ще одною спробою промовити до сумління близьких, розбудити в них почуття вини, милосердя.

Не вважається за евтаназію припинення застосування в термінальному стані реанімаційних заходів, відмова від інтенсивної терапії та надзвичайних засобів, напр. штучного годування [3,5,11].

Лікар зобов’язаний зберігати, щадити і продовжувати людське життя так довго, як це можливо і доти, доки це має сенс.

Біоетика не перестає ставити до нас вимоги і тоді, коли хворий перебуває в аґональному стані. В романі англійської письменниці Сюзен Гілл “Нічний птах” [14] молодий вразливий поет розповідає про смерть сусіда по ліжку в лікарні: “ Вони оточили його ширмою, а я лежав і чув, як він умирає. Прийшов лікар і крикнув йому до вуха “Чи ви чуєте мене, пане Бедовс? Чи ви мене чуєте?” Потім почали розмовляти про нього над його головою:-Це ще трохи потриває.Ці старі завжди повільно відходять. Звідкіля вони знали, що він їх не чує. Як вони посміли говорити про нього так, як коли б він був твариною, як коли б він уже не жив. Я думав, що уб’ю їх”..

Кожної Св. Літургії християни просять Всевишнього “християнської кончини життя нашого, безболісної, непостидної, мирної...” Непостидної... Мимоволі згадується типова, на жаль, ситуація: лежить на ліжку оголений вмираючий. І всі вважають, що так воно і повинно бути, і нікому прикрити наготу його, бо кудись поділися Сим і Яфет. а залишився лише той третій син Ноя... А може у нещасного збереглися залишки свідомості?

Стефан Цвайґ вважає за страхітливий афоризм Ніцше “Не беріться лікувати невиліковне!” “Назвавши хворого невиліковним, лікар ухиляється від виконання свого обов’язку, він капітулює перед битвою.” З письменником неможливо згодитися на сто відсотків. Сучасні медичні технології дозволяють виконувати надскладні втручання, які Ван-дер-Веер [27] називає “ґротескними гемікорпоректоміями” Після таких операцій життя пацієнта перетворюється на суцільну муку і упокорення.

З погляду біоетики в сучасній онкології проводиться межа поміж етичним та неетичним радикалізмом. Якщо існують шанси порятунку життя пацієнта за умови збереження або деякого погіршення якості життя, хворому можна пропонувати таке втручання, залишаючи йому право остаточного рішення [11,15]. Проте, якщо передбачається, що після операції життя пацієнта ймовірно перетвориться на суцільну муку і стане ненависним йому, пропонувати таке втручання неетично. Цілком неприпустимо розширювати покази до таких хірургічних втручань з комерційних чи престижних міркувань.

У типовій 50-ліжковій палаті лондонського шпиталю вмирав од рака емігрант з Польщі, втікач з Варшавського ґетто Давид Тасьма. . В останні дні життя він довго розмовляв з медичною сестрою Сесіль Сандерс про необхідність вдосконалювати мистецтво зменшувати страждання. Перед смертю він вручив сестрі Сесіль усі свої заощадження – 500 фунтів стерлінгів. Ці гроші він заповів вимріяному шпиталеві для безнадійно хворих, вмираючих людей. Сестра Сандерс здобула вищу медичну освіту і, зібравши за підпискою фонди, у 1967 році відкрила шпиталь Св.Христофора, в якому і нині ведуться пошуки можливостей зменшувати фізичні і психічні страждання безнадійно хворих [6].

Мати Тереза з Калькути, в миру албанка Ґанджу Боянджу отримала 1979 року Нобелівську премію миру за допомогу знедоленим та вмираючим, щоб, як вона пише: “в останні години, що їм залишилися, не дати їм відчути самотності” [22].

Студентам та слухачам факультету післядипломної освіти я звичайно розповідаю такий випадок з практики [17]: “В ізоляторі нашої клініки лежав смертельно хворий лікар, мій шкільний товариш. Він вже впродовж тижня нічого не їв, трубка для дихання була проведена крізь ракову пухлину трахеї в лівий бронх. Наркотики, навіть у збільшених дозах, лише частково гамували біль. Біля ліжка хворого зібралися лікарі-однокурсники, друзі. Коли вийшли в коридор, хтось із лікарів сказав:”Не можу дивитися на його муки. Чи не гуманніше було б увести йому достатню для...повного припинення страждань дозу наркотика?”-“А хто введе?”-запитав другий. –Ти? А може Ти?. Всі відмовилися. Виникла ситуація, схожа на описану Е. Гемінґвеєм в оповіданні “Натуральна історія померлих”[13]. Але справа не лише в цьому. Наступного ранку мій пацієнт покликав мене жестом і тремтячою рукою написав на клаптику паперу: «Розкажи мені, що було вчора на з’їзді письменників...»

Ось вам і відповідь на суперечку про евтаназію. Вбиваючи тіло ніколи не можна бути впевненим, що не вбито інтелект. Тут доречно згадати висловлювання Аристотеля, яке навів владика Любомир Гузар під час уже згаданої першої зустрічі з медиками Львова. «Homo est animal sociale»(Людина – соціальна істота).

Зате зменшення страждань тяжко хворої людини, боротьба з болем до останньої можливості, милосердя – це моральний обов’язок кожного лікаря.

REFERENCES

1. Azhar Emil Vsia zhyzn’ vperedi (All life is ahead): Translation from French V.Orlova.-Ozon.ru-2010.-240 p.(In Russian)

2. Anisimov M. Romen Gary, khameleon (Romain Gary, chameleon) Translation from French E.V. Havrilova).-N.Novhorod:DEKOM.-2007.-640 p. .(In Russian)

3. Angelos P. Ethical guidelines in surgical patient care//Journ. of American Coll. Surg.-1999.-188.-P.55-59. (In English)

4. Białowąs M. Z rozmyślań o śmierci (Reflections about death)Wiad.Lekarskie.-1981.-XXXIV.-N18.-P.1581-1583. (In Polish)

5. Blicharski J. Postępowanie z nieuleczalnie chorym (Conduct with an incurable patient).-PZWL.-Warszawa-1959.-211 p. (In Polish)

6. De Boulay S., Rankin M. Okno nadzieji -założycielka ruchu hospicyjnego (Cicely Saunders. The Founder the Modern hospice). Translation from English/ Warszawa-“Znak” 2016.-400 p. (In Polish)

7. Dahlgren G., Whitehead M. Politika i srategija obiespietshenija spraviedlivosti v voprosah ohrany zdorovja (A policy and strategy of providing of justice in the questions of the health care)// ВОЗ//.-Kopenhagen.-1992.-56 p.(In Russian)

8. Desiat’ sposobiv, yakymy dyjavol nas duryt’ (Ten ways in which the devil is fooling us) //Credo/chasopys. www.credo-ua.org/2016/12/170793/ .(In Ukrainian)

9. Frysh Maks Pomoch umeret’? (Help to die?).. Njedjela.-1988.-№38.-P.11. .(In Russian)

10. Gary Romain Obitsiannia na svitanku (Promise at dawn): Translation from French Maryna Marchenko.-K.I.S. –Kyiv-2011.-374 p.(In Ukrainian)

11. Głuszek St. Wybrane problemy etyczno-moralne chirurgii (Elected ethic problems of surgery)// O chirurgii polskiej końca XX wieku.-Fund. Polski Przegląd Chirurgiczny.- Warszawa.-2001.-S. 5-17. . (In Polish)

12. Hailey A. Port lotniczy (Airport).-Translation from English.-“Iskry”-Warszawa-1987.-P.269-270. (In Polish)

13. Hemingway E. A natural history of the dead, Hemingway- A-Natural-History-of-the-Dead. www.24 grammata.com_.pdf (In English)

14. Hill Susan – Ptak nocy (The Bird of Night) Translation from English:.-Czytelnik-Warszawa.-1978.-270 p. (In Polish)

15. Janczewski G. Wybrane zagadnienia medyczno-prawne w relacjach otolaryngolog-pacjent (Elected ethic and legally problems in relation otolaryngologist-patient) // Problemy laryngologiczne w codziennej praktyce.-N 22.-2000.-Servier Polska.-Warszawa.- P. 2-9. . (In Polish)

16. Khartija pratsivnykiv okhorony zdorovja (Charter of health workers) Translation from Polish B.Nadraha//Papska Rada do sprav dushpastyrstva v okhoroni zdorovia.-1995: Lviv-1999.-128 p. .(In Ukrainian)

17. Kitsera O. Mystetstvo buty likarem (Art to be a doctor)// Medychni Kadry.-1984-veresen,zhovten.-№27.- P.1-1, №29.- P.2-2, №30.- P.2-2, №31.- P.2-2. .(In Ukrainian)

18. Kitsera O., Kitsera O.(jn.) Likar, jak faktor ryzyku (The doctor as a risk factor).-Informovana zhoda – conditio sine qua non (Informed consent- conditio sine qua non) Likar i pjata zapovidj (Doctor and the fifth command).-Deontolohichni aspekty rozmovy likarja z hvorym (Deontological aspects of a physician’s conversation with a patient)// Formuvannia osobystosti studentiv, yak maibutnikh fahivtsiv likarskoi spravy, pratsivnykiv okhorony zdorovia ta inshyh sotsialno-orientovanykh ustanov u konteksti bioetyky (tezy dopovidej).-Lviv-2003.- P.86-88. .(In Ukrainian)

19. Kundiev Yu. Bioetyka-velinnia chasu (Bioethics is the command of the time)// Liky Ukrainy.-2002.-№11.-P.55-57. .(In Ukrainian)

20. Krokos J. Mόwić prawdę choremu (To tell a patient the truth)// Polski przegląd Chirurgiczny .-1992.-N 64.-P. 677-680. . (In Polish)

21. Lidz M., Meisel L.// Informed consent and the structure of medical care. President’s Comission for the Study of Ethical Problems in Medicine.-Making Health Decisions.-1998.-P. 317-374.(In English)

22. Lush Gjergji Matka miłośći (Mother of love).- Translated Andrzej Spurgjasz.-VELAR ed.-Litonova.-1994.- 220 p. (In Polish)

23. Nadraha B. Khrystyjansjka etyka, jak osnova medychnoji deontolohii (Christian ethics as the basis of medical deontology)// Narodne Zdorovja.-1993-kvitenj.-№9-10 (37-38).-P.1-2. .(In Ukrainian)

24. Pyrih L. Likarju, bud’ inteligentom! (Doctor, be an intellectual!)// Medychni Kadry.-1988-hrudenj.-№35.-P.2-2. .(In Ukrainian)

25. Sykh M. (red.) Resustsytatsia. Teoria i praktika ozhyvlenia (Theory and practice of resustitation)// Translation from Polish. Pol.med.izdatelstvo.- Warshava-1976.-332p. .(In Russian)

26. Tatarkiewicz W. Historia filozofii (History of philosophy).-T.1.-Filozofia starożytna i średniowieczna (Ancient and medieval philosophy). PWN.-Warszawa, 1990.-P. 81-90. (In Polish)

27. Van der Veer J.B. Euthanasia in the Netherlands// Journ. of American Coll.Surg..-1999.-N 188.-P. 532-537.(In English)

Опубліковано в Працях Наукового Товариства імені Шевченка,

«Медичні Науки» за 2017 рік