Про новий проект правопису

А отже – новий проект українського правопису. І знову – мало конкретики. Бо латинську літеру „g” можна передавати українською «ґ», а можна «г». Тобто, можна « писати «гіґієна», щоб звучало, як в інших европейських мовах (до речі, а як з Европою, яку донині пишуть «Європа» на російський зразок?), а можна і «гігієна», можна «Геґель» (бо ж «Hegel»!), а можна «Гегель». То що ж то за правопис? Ні, шановні! Правопис – це кодекс, в якому, як, скажімо, в кодексі дорожнього руху, не може бути «або-або». Для прикладу – «переходити вулицю можна на зелене світло, або…на червоне».

Тішить те, що вже, хоча б повільно, виконуємо заповіт М. Хвильового «Геть від Москви!» Бо то було справжнє лихо з передаванням української літери «г» на російський манер. Росіяни не мають отого самого м’якого «г», а їхнє «г» - це наше «ґ». Зі ситуації вони виходять по-різному. Або викидають те саме “h” і «гіподром» стає «іподромом» а «гіпотека» - «іпотекою», або замінюють його літерою-протезом «х» («Хемінгуей», «секонд-хенд», «хобі»), або ж пишуть те своє «г» та так і читають «Ґамлєт».

Ото ж треба в новому правописі, раз і назавжди, заборонити передавати англійське чи німецьке «h» літерою (і звуком) «х».

Так, С. Трофименко наводить близько 40 пар англійських слів, що, відрізняючись лише першою літерою («g» або «h»), мають цілком інше значення. Тож при заміні в українській транскрипції «ґ» на «г» затичка або жарт (ґеґ) стає відьмою («геґ»), банда («ґенґ») – дієсловом «вішати» («генґ), мета («ґоль») – дірою («голь»), а прізвище Ґор – образливим словом «повія» («гор»).

Наступне: правопис слів грецького походження, які містять (здебільшого починаються з) грецьку літеру (грецької літери) «Θ» «θ» «ϑ», яку ми величаємо «тетою» (росіяни - «фітою») і мали б читати «т». В сучасній грецькій мові тета читається приблизно так, як англійське «th». Особливо це стосується власних назв. Але це – у них. А у в більшості европейських мов – «т». Отже «Теофіл», а не «Феофіл», «Тадей», а не «Фадей», «Гетсиманський сад», а не «Гефсиманський», «Тома», не «Фома», «Марта», а не «Марфа» Як, зрештою і «театр», а не «феатр», «термометр», а не «фермометр», «бібліотека», а не «бібліофека», «теорія», «теорема», «терапія», «теза».

Як передавати сполучення латинських літер «le»? В усіх мовах це «лє», включно з російською, в якій звук «е» ( російське «е» = українському «є») пом’якшує попереднє «л». Ми ж переписуємо з російської (зближення мов!), а читаємо українською. І виходить «летаргія», «легальний»…. Тобто зовсім не так, як ці слова читає уся Европа, та й Росія. А насправді – зовсім просто. Українською слід пом’якшити тверде «л» йотованою голосною «є». І буде «лєтарґія» та «лєґальний».

В Радянському Союзі німецької мови навчали здебільшого особи єврейського походження. Мовою «їдиш» до винищення німцями євреїв володіло 11-12 млн населення планети, серед них – багато радянських «германістів» Власне в мові «їдиш» поєднання літер «ei» читається «ей». Наприклад «фрейлехс». «Два» - німе«zwei» цькою читається «цвай» а мовою їдиш –«цвей», «ні» - «nein» німецькою «найн», а мовою їдиш – «нейн». Звідси і розповсюджене хибне прочитання слів на зразок «Meister», «Heinrich», «Lorelei» - «мейстер», «Гейнріх», «Лорелей». Ото ж потрібно читати «майстер», «Гайнріх», «Льореляй». Щось подібне відбувається і з передаванням українською умлявтів. Росіяни, а за ними і радянські філологи, що працювали на «зближення мов» сливе всі умлявти читали, я російське «ё» або «ю». Звідси і словесні потвори «Хйохст» (назва фірми «Hőchst» - треба «Гехст»), «Фюрер» Fűhrer, треба «фірер», бо німецький «ű», це те ж саме «і» тільки при складених «трубочкою» губах.

Не зрозуміло, чому в ортогафічних («θ»!) словниках множина від «хвороба» - «хвороб». А множина від «корова» - «корів». Вийняток? Чим він зумовлений?

Мабуть, не слід спішити зі зміною правопису. Потрібно всебічно обговорити його на конференціях, круглих столах тощо з участю філологів різного мовного спрямування, в тому числі і класичних філологів, представників різних галузей науки. Сім разів відміряти, а тоді вже різати, а не навпаки.

Олександр Кіцера, професор, дійсний член НТШ