Релігійна ситуація і міфи

В наш час напружена міжконфесійна ситуація породила низку телевізійних та радіопередач, статей тощо. При цьому часто плутають деякі принципові поняття. На жаль, Всечесні Отці далеко не завжди пояснюють вірним у проповідях значення тих чи інших термінів чи тверджень, обмежуючись, по суті справи, т. зв. гоміліями, тобто тлумаченнями Святого Письма, які практикувалися тоді, коли Євангеліє читалося латинською або церковнослов’янською мовами. Тож часто-густо мені, людині поважного віку, задають ті чи інші питання на тему церкви і релігії. Боюся, що не завжди мої відповіді вичерпні і коректні. Тому прошу обізнаних осіб і, передусім, Всечесних Отців, виправити, те чи інше моє пояснення, якщо воно неточне чи помилкове.

Отже, передусім, про значення терміна «православний». Ну, як це так, що ми, греко-католики чуємо в часі Св. Літургії «…і всіх вас, православних християн…». Хіба що церкви, патроновані ОО. Василіанами, пропускають «православних». Тож православні ми, чи не православні? Якщо православні, то чому ті, хто офіційно носить назву «православні», вважають нас «не православними». І чому ми, «не православні», святкуємо свято Торжества православ’я, встановлене Константинопольським собором за ініціативою імператриці Феодори 843 року після поновлення іконошанування? Свого часу я мав розмову на цю тему з істориком професором Ярославом Дашкевичем.

«Якщо хочете уточнити значення якогось терміна, знайдіть до нього антонім» - порадив пан Ярослав і додав: «антонімом до «православний» є … «іконоборець». Скажімо, імператор Лев ІІІ і його послідовники. А всі ті, що шанують святі зображення і вважають їх вікнами чи воротами небесними - православні. Отже, і ми, греко-католики, православні, і римо-католики православні. В такому разі – чи правильними є протиставлення православних, які не втратили зв’язку з вселенським апостольським престолом, православним, які 1054 року остаточно відкололися від апостольського престолу? Як тоді слід правильно називати вірних УПЦ КП чи УПЦ МП. Підкажіть!

З цього першого непорозуміння випливає наступне: «отже, виходить, мають рацію речники УПЦ МП, що княгиня Ольга - бабуся Св. Володимира Великого хрестилася в православній вірі».

Кардинал Йосип Сліпий пише: «На цей час в Царгороді був патріархом Теофілакт, висвячений в присутності папських послів і затверджений папою Левом VІІ. Друга половина Х століття знаменувалася тісною єдністю в вірі поміж Заходом і Сходом.» Княгиня, напевне, шанувала і визнавала святі Ікони. Отже, в цьому сенсі була, звичайно, православною. Але в єдності з Заходом, з папським престолом. Як пише кардинал Любомир Гузар, «Характерною для неї (Русі) була відкритість на ще не поділені центри християнства – Рим і Константинополь».

В своїй статті «Літургічні зауваги» кардинал Йосиф Сліпий дещо розширює поняття «православний». Богословський терін «православний»…був вжитий церквою перший раз авторитетно на Халкедонському ІУ Вселенському Соборі (451 р.) проти Монофізитів, що перечили злуку двох природ, Божої і людської, в одній особі Ісуса Христа і ним означувано тих вірних, що право славлять Бога. Пізніше, халкедонське православ’я почали заперечувати епігони , монотелети-одновольці в УІІ столітті навчаючи, що в Христі є тільки одна воля, а не дві, Божа і людська, як це вчить Вселенська Церква. І далі: Слово «православний» стало загально прийнятим на означення правдивої віри у відрізненні від усіх єретиків - монофізитів, монотелетів, іконоборців, іновірців, сектантів і ін. Отже, в ширшому розумінні «православний» це «не єретик». Як все це донести і розтлумачити вірним? А розтлумачити вкрай потрібно!

Ідемо далі. «Князь Володимир Великий прийняв православну віру». І знову вдаємося до писань кардинала Йосипа Сліпого: « 981-995 років Царгородським патріархом був Николай Хризенберґ, який був католиком, в чому, зрештою, ніхто не сумнівається. Взагалі перед схизмою 1054 року Царгородська церква та, зрештою, і Болгарія перебували в єдності з Римським престолом.»

А ще надамо слово славному історикові професору Іванові Крип’якевичу:

«Володимир Великий неодноразово приймав посольства від Папи і посилав своїх послів до Римського престолу. Син Володимира Ярослав Мудрий мав живі стосунки з католицьким Заходом.»

Тож чи були вони православними? Очевидно були, бо шанували святі Ікони. Не були єретиками. І, водночас, були католиками. Чи, може, не так? Уклінно прошу пояснити.

Надамо ще слово «православному» в сучасній термінології, архієреєві Української Православної Церкви Вселенського Царгородського Патріархату в США і Канаді Всеволодові (Коломийцеву-Майданському). «Церква Києва не брала участі в жалюгідному розколі 1054 року. Київ завжди старався підтримувати єдність з обома сторонами, наслідуючи надзвичайний приклад Петра Антіохійського. Протягом кількох століть Київська ієрархія намагалася охоронити життя Київської Церкви від наслідків такого поділу. Проте навіть після схизми наша церква не приймає царгородського православ’я Керулярія.»

Йосип Сліпий: «Доказом є хоча б факт, що 1075 року князь Ізяслав, син Ярослава, віддав Київську державу в підлеглість папі Григорієві VІІ, був коронований разом з дружиною Іриною і отримав титул «апостольського короля Русів Димитрія»».

Юрій Липа, православний за хрещенням: «На мініатюрі, що зберігається в Римі, сам Христос коронує Київську королівську пару Ізяслава-Димитрія і Ірину. Того ж таки 1075 року Ярополк Ізяславич (християнське ім’я Петро), князь турівський з дружиною Кунеґундою коронований в Римі папою Григорієм VІІ як монарх Києва.»

Ці дані підтверджує історик професор Іван Крип’якевич.

Йосип Сліпий: «…як можна…говорити…, що ніби Св. Володимир і український нарід прийняв віру православну, коли в Царгороді того православ’я тоді ще не було; воно виглядає так само, як коли б хтось обстоював, що імператор Наполєон йшов на Москву 1812 р. для того, щоб знищити більшовизм, який появився в Росії аж сто літ по смерті Наполєона».

Що ж, також і тут належиться уточнення, що Кардинал має на увазі «православ’я» в сенсі роз’єднаності з Римом, а не в сенсі пошанування св. Ікон.

Наступне твердження, популярне в устах прихильників УПЦ МП: «Берестейська Унія була відривом греко-католиків від матірної православної церкви».

То ж, хто від кого «відривався»?

Йосип Сліпий: «Перш за все ініціатором Унії, а правильніше – відновлення єдності з Римом (тут і нижче – підкреслення моє) був собор єпископів 1147 року, що вибрав єпископом Клима Смолятича, поблагословив його мощами папи Климента, далі князь Роман, який у цій справі переписувався з папою Інокентієм ІІІ, далі Данило Галицький, який вислав на собор до Ліону (1245) митрополита Петра…»

Іван Крип’якевич: «…і був коронований 1253 року в Дорогичині папським «вінцем королівства.»

Йосип Сліпий: «А далі – Флорентійський собор (1439), де митрополит Київський і всієї Руси (Україна, Білорусія і Московщина) підписав на соборі заяву про прийняття церковної Унії. І нарешті – проголошення Унії 1596 року.»

Архиєпископ Всеволод: Усі Отці Берестейської Унії вірили, що відновлення єдності з цією (Римською – примітка моя) Церквою було відновленням, яке не було ніколи зломлене і що це було в найкращих інтересах Київської Церкви. Велика Церква Царгороду, можливо розуміючи, що митрополит Михаїл та інші ієрархи Церкви Київської намагались поступити якнайкраще в тяжкій ситуації, ніколи не видала формально синодального акту, щоб судити чи засудити Унію в Бересті.»

Ще одне помилкове, як мені здається, твердження: «Українські козаки були переконаними православними і антикатоликами».

Якщо виходити з того, що козаки глибоко шанували святі Ікони, то, звісно, вони були не іконоборцями, а православними. Згадаймо, в Шевченковому «Іржавці»:

Як мандрували день і ніч,

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір Січ,

Взяли з собою Матер Божу,

А більш нічого не взяли…

А в плані конфесійної належності…

Юрій Липа: «Острянин (Остряниця – примітка моя) – вождь найбільшої обіч Хмельницького революції, посилає на початку свого повстання (1638 рік) послів до Папи Римського з просьбою взяти під протекторат, подаючи умовини, що цілу Україну піддасть волі Папи і, коли братиме під свою владу міста і замки, робити це його іменем.» І далі: «Ще менше мав якоїсь нехіті до римо-католицтва Богдан Хмельницький, вихованець єзуїтів: серед його маршалів – полковників бачимо обіч кальвіністів також римо-католиків. В його універсалах не знайдемо ворожости до Унії. Зате можемо у нього знайти навіть велике недовір’я до київського православного митрополита, що гетьман йому нагадує про можливість «піти під воду Дніпрову в разі непослушенства».

І, нарешті, твердження, що, мовляв, канонічною в Україні є лише церква Московського патріархату. Звідки взявся той патріархат і коли? Звернемося до українського діаспорного вченого Павла Штепи.

Ото ж, блискучі перемоги Петра Дорошенка так налякали московського царя, що той згодився на вимогу гетьмана вивести з України російські залоги. А проте полковник Іван Самойлович переконав москвичів не поступатися гетьманові і продовжувати війну. «За це Московщина зробила Самойловича гетьманом, і він обрав на Київського митрополита завзятого москволюба Гедеона Четвертинського та послав його 1685 р. висвячуватися не до Вселенського Патріарха, як це було від князя Володимира і до того часу, а до московського патріарха. Так він підпорядкував Українську церкву московській, не примушений ніким і нічим.» (підкреслення моє). Отже, підпорядкування частини Української православної церкви московській – результат зрадницької політики Івана Самойловича.

Висновки: 1.Термін «православний» вживається в двох різних значеннях:

а) той (та), що шанує святі Ікони,

б) вірний християнської церкви, не з’єднаної з Римським престолом.

2. Різновживання (чи різнорозуміння) цих термінів призводить до непорозумінь.

3. Терміни «православний» і «католицький» не є антонімами. Бо «католицький» значить «вселенський», тобто відкритий для Східної і Західної церковних ієрархій. Отже, можна бути водночас католиком і православним.

4. Підпорядкування Української православної церкви московській – результат зрадницької політики Івана Самойловича. А, замість п’ятого висновку - запитання

5.Як повинні називатися Церкви, роз’єднані з Римським престолом, і як повинна називатися церква, підпорядкована Москві? Прошу пояснити нам, рядовим вірним.

Олександр Кіцера, вірний УГКЦ, професор, дійсний член НТШ

Джерела:

1. Всеволод, єпископ Скопельський Звернення до учасників Синоду Української Католицької Церкви 26 травня 1992 року//«Світло».-рік LV.-1992.-Ч.7-8.-С.253-256.
2. Гузар Любомир Екуменічна місія Східних Католицьких Церков в баченні Митрополита Андрея Шептицького//Антуан Аржаковський: Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром.-Видавництво УКУ.-Львів-2007.-С.105-135.
3. Гузар Любомир Один Божий народ у краї на Київських горах//Антуан Аржаковський: Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром.-Видавництво УКУ.-Львів-2007.-С.136-146.
4. Крип’якевич Іван Історія України.-«Світ»-Львів-1990.- 520 с.
5. Липа Юрій Призначення України.-1938.-перевид.1992 р.-Просвіта-Львів-1992.-С.238-249.
6. Сліпий Йосиф Літургічні зауваги//Благовісник, 1967, кн.3-4. Передрук в часописі «Вірую» №12 за червень 1996 р.
7. Штепа Павло Московство.-«Відродження»-Дрогобич-1996.-С.101-102.