Системний нонконформіст

Хто з наших викладачів найбільшою мірою запам’ятався? Мабуть однією з найколоритніших фігур був вічний опозиціонер, нонконформіст, засновник онкологічної школи у Львові професор Гаврило Парфентьєвич Ковтунович. Без сумніву, це була порядна людина, здатна захоплюватися. Його юнацьким захопленням були революційні гасла, які приводили його до есерів, боротьбистів і, відтак, навіть на заслання. Нотований в КГБ, під постійним наглядом «недремного ока», він, як і багато інших, був криптоукраїнцем, розмовляв по – російськи, проте, де тільки міг, протегував українських лікарів – вчених: Василя Келемана, Анатолія Гнатишака та ін. Про нього кружляло багато цікавих історій.

Розповідали, що в перші повоєнні роки професор полюбляв відбувати піші подорожі по західній Україні. Скромно одягнений, зі солдатським наплечником зупинявся, бувало, на відпочинок поблизу церкви, клав поруч капелюха. І траплялося, що люди кидали до капелюха грошенята.

В одному райцентрі професора впізнали, запросили ночувати до лікарні, а при нагоді проконсультувати хворого, у якого, мовляв, пальпується в прямій кишці щільна пухлина. Професор провів ректальне дослідження, попросив історію хвороби і записав: «Консультация профессора Г. П. Ковтуновича. Диагноз: говно. Рекомендация: поставить клизму. І підпис...»

Я вже згадував, що, коли ми були на третьому курсі, прийшла директива – геть усі дисципліни перебудовувати в дусі нервізму за Павловим. Кожна наступна лекція мала розпочинатися цією темою.

І ось, старий «боротьбист», якого оминули всі титули і почесті, розпочав лекцію з не надто поштивої згадки про фізіолога Павлова, який, мовляв, робив такі собі експериментальні операції на «собачках». А тоді заявив: «И все же, если у человека ущемленная грыжа, нечего воздействовать на его центральную нервную систему разговорчиками. Оперировать надобно. Так вот, тема лекции «Грыжи»...»

На іспиті з загальної хірургії шпаргалки не були потрібні. Бо на поличці кожної «тумбочки», за якою готувалися до відповіді студенти, лежала книжка – підручник Руфанова, що ним дозволялося користуватися. Я відповідав добре, орієнтувався - в усіх чотирьох питаннях, не знав лише одного зі способів перевірки якості гіпсу. Професор запропонував взяти книжку і ще раз прочитати відповідний розділ. Я прочитав і, вдруге викликаний до Гаврила Парфентьєвича, розповів про спосіб, що його я позабув. Професор похвалив і поставив «відмінно». Під кінець п’ятдесятих років професора Г.П.Ковтуновича «добровільно-примусово» записали до вечірнього університету марксизму-ленінізму. Коли прийшла пора здавати іспит, професор – слухач приніс зі собою дві торби літератури. «Нельзя, профессор!» «Как это – нельзя, - здивувався Гаврило Парфентьєвич. - Я ведь студентам разрешаю пользоваться книгой на зкзамене!»

Хворим з запущеними пухлинами професор говорив сумну правду, дозволяв користуватися невеликими життєвими втіхами і навіть, бувало, радив «сушить досочки на чердаке»». Якщо через рік пацієнт з’являвся на огляд у непоганому стані, професор стверджував, що, слава Богу, «ты, матушка, пожилая и рачок твой старый, растет медленно. Живи во свое удовольетвие. А досочки пусть сохнут...»