Шановний пане Зеновію!

Дякую Вам за примірники газети і, особливо, за словничок. Лише той, хто має за собою досвід складання словників, а ще той, хто своє довге життя прожив у Львові, може належно оцінити ту величезну і, кажучи по-львівськи, «жмудну» працю, яку Ви вклали у цю книжку. Відомо, що мова жива доти, доки її живлять і підгодовують говірки, чи, не біймося цього слова, діалекти. Деякі з них вмирають, забуваються, розчиняються в сучасних «суржиках», чи то українсько-російських, чи українсько-англійських.

Останніми роками модно писати про Львів. Але, позаяк пишуть молоді люди, не обізнані з львівською говіркою, скажімо, початку ХХ століття, виходить з того щось, аж ніяк не львівське. Скажімо, який львов’янин початку ХХ століття одягався в жилєтку. Жилєтками львов’яни голилися, а парадували в камізельках. А кавалєри і панни (панєнки) довоєнного і воєнного Львова парадували в «анґліках» (диви словник З. Масного), а коли прийшли німаки, ті анґліки реквізували таки на вулицях, вручаючи «на потіху «древняки», тобто черевики на дерев’яній підошві. І львівські батяри співали:

«Nitmcy skóry już nie mają/ I angliki odbierają.

Декілька зауважень, чи доповнень.

«Цюцю-бабки» - окрім вторинного значення, наведеного в словнику, є ще первинне – бавитися в хованки. «Шлюс, Ганька з з мілосцю!» має ще варіант: «Шлюс, Параню, по коханню !» .

Звертання «пане-товаришу» має значно глибші корені. Так зверталися Січові Стрільці до своїх товаришів зброї. Мені доводилося бувати з Татом на зустрічах «Червоної Калини», де колишні усусуси віталися саме так.

«Крім слова «паця», можна б навести і «пацюк», що по-галицьки має зовсім інше значення (підсвинок), ніж на сході України.

«Француватий» - первинне значення – «хворий на франца (французьку хворобу, сифіліс)». Був ще вислів «злапати франца». Коли сварилися перекупки на «пляцу Унібжескім» (ринку на площі Брестської унії) і одна з них кричала:«К..ва твоя маць францувата!», то адресатка тої лайки заперечувала «Тілько не францувата!».

Дуже хотілось би, щоб під літерою «й» було словечко «йо» - в значенні «так»; його вживають і гуцули.

Чи знаєте походження прислів’я «Виграв, як Заблоцький на милі»?

Ото ж, пан Заблоцький був «пачкарем», тобто контрабандистом і спеціалізувався на «пачкуванні» через Збруч мила. Сидів у човні з вудкою, а під дном човна прив’язував пакунок з милом і, коли прикордонник віддалявся, швидко перевозив його на «руский беріг» і передавав кому слід. Якщо операція проходила швидко, втрати мила через «змилювання» були мінімальні. Але одного разу умови на кордоні були несприятливими і Заблоцький сидів у човні так довго, аж усе мило змилилося.

«Шрамцієр» (нім. Schraubenzieher). Було ще слово «шруботяг». Можна б ще додати «шрубштак» Schraubstock (слюсарські лещата, рос. «тиски»).

«Ходити від Файташа до Пайташа», мабуть походить від «ходити від Аннаша до Кайфаша» ( євагельське «водили Ісуса від Анни до Каяфи»).

Ще б можна додати львівський вираз схалення «кляво» (добре, файно), звідси сучасне жаргонне слівце «кльово».

Але то так, що кожного дня котрийсь львов’янин щось би згадував і додавав, і кінця праці не було б, а словник «ніґди би не був фертик». Ото ж, маємо чудову, гідну пам’ятку мови львівських хлопаків і вартісний посібник тим, хто пише про Львів. Книжечка дотепно ілюстрована. Жаль лише, що наклад такий мізерний. Ще раз дякую, пане Зиновію, що потішили старого львов’яка спогадами мови старого Львова.

Олександер Кіцера