Суржик суржиком поганяє

Дай Боже, щоби люди навчилися англійської мови, але не дай, Боже, щоб вона стала другою «общепонятною»»

Юрій Шевельов Виступ на Всесвітньому форумі українців 21-24 серпня 1992 р. // Сучасність.-1992.-Ч.12.-С.100.

«Інджоюймо рідний лєнґвідж!» Я впевнений, що такий заклик викличе обурення знавців і поціновувачів моєї рідної солов’їної мови. Проте, цитуючи Котляревського: «Мене за сю не лайте мову,/Не я її скомпоновав…

Не цитую далі, бо в «Енеїді» вину за чудернацьку, бурлескну бурсацьку мову покладено на «Сівіллу безтолкову». Зрештою, порушеної теми більше стосується «рація», яку сказав цареві Латину старший із троянців і яка складалася з суміші латинських і українських слів з латинськими суфіксами: «Енеус, ностер маґнус панус…» і далі за текстом. Тобто троянський посланець користувався українсько-латинським суржиком. Чи ж не наврочив Котляревський? Бо українсько-російський суржик заполонив простори України і побутує донині, попри всі «антисуржикові» заходи. З іншого боку його все більше витісняє, а подекуди й доповнює суржик українсько-англійський.

Коли чверть століття тому мені довелося побувати в США, в один із перших днів мій колега, лікар запропонував: «Ходімо інджоювати айс-крім!»

Наступних днів довелося почути ще два зразки українсько-англійського суржика.

Беру участь в амбулаторному огляді хворих. Коли заходить наступна жінка з дитиною, мій колега П.Д. каже: «Говоріть українською, цей доктор – з України». І жіночка розповідає: «Знаєте, вона була гелсі, тілька часом мала колд і темперейче…» При цьому вона впевнена, що розмовляє українською. Дещо пізніше телефонуємо до знайомого художника з української діаспори. Відповідає його мама: «Гім но гоум». Хто трохи знає англійську, зрозуміє: побудова речення українська, а слова англійські. Згодом мені наводили зразки українсько-англійського суржика, що ним розмовляє дехто з українських емігрантів. «Мері помілкувала (подоїла) кав (корову) і змітувала (зустріла) Джона (Івана) на корнері (на розі).» «Сядемо на кар (автомобіль) і подрайвуємо (поїдемо) до фазера (до батька).» «Ганю, забери свої чілдренята (дітей), бо на стріт (вулицю) повиджампували (повистрибували).» Ну, але це – у них, в англомовному оточенні.

А у нас? Англійські слова, терміни все більше входять у нашу побутову мову. Вже нікого не дивує вислів: «Зафрендити когось у «Фейсбуці»». Що вже говорити про «фаст-фуди», «сайти», «файли», «флаєри», «стикери» і т.д. і т.п.

На вивісках львівських крамниць та інших установ побутує російсько-англійський суржик, точніше – англійські слова, транслітеровані російською мовою. «Секонд хенд», «Хостел», «холдинг» і багато інших. Відомо, що російська мова не має м’якого «h», тому користується літерою-протезом «х». Але ж українська має всі можливості для правильного передавання цього звуку. Отже «Секонд генд», а краще «Уживаний одяг», «Гостел», а краще «Готель-гуртожиток», «голдинґ» (інтегрована компанія). Оте «х» замість «h» пхають куди тільки вдасться, на лише на початку, але й усередині слова. Власне росіяни спотворили прізвище короля симфонічної музики Бетовена. Так це прізвище читає весь культурний світ, так його писали і читали в дорадянській Галичині, бо ж кожен галичанин знав, що в німецькій мові «h» після «t» не читається (Mathematik, Thema, Theodor, Bibliothek). Тарас Григорович німецької мови не знав, тому писав у своїх творах «Бетговен». Але ж не «Бетховен»! В деяких випадках росіяни оту ненависну «h» просто пропускають. Так з’явилися «іподром», «іпотека», «іпохондрія». Але то, як кажуть, їх клопіт, а нашою солов’їною має бути «гіподром» (як і, до речі, «гіпокамп», «гіпоїд»), «гіпотека», «гіпохондрія». Ну, ніяк не можемо реалізувати заклик Миколи Хвильового «геть від Росії!»). Наша періодика рясніє спотвореними іншомовними прізвищами, «живцем» списаними з російських видань. Бідного пана Гуґа, наприклад, нечемно нарекли Хугом.

Латинську літеру «е» росіянин читає, як свою рідну «е», тобто «є». Звідси – «мавпуючи» з російської у нас з’явилася і «Єва» і «Європа» і вітамін «є», хоча в усьому світі пишуть і читають «Европа», «Ева», «Евро» і вітамін «Е». До речі, в медичній термінології позначення літерами вітамінів, імуноглобулінів і т.п. читається латинською. А проте сучасні молоді вчені все частіше вимовляють «імуноглобулін ЕЙ», імуноглобулін «ДЖІ». Не без сатисфакції читаю на сторінках «Дзвону»: «Европа», «евро», чую з вуст деяких депутатів «еврокомісія», «ОБСЕ».

Наші сусіди-поляки мало переймаються тим, що хтось не зрозуміє анатомічних термінів «chłonka» (лімфа), «tchawica» (трахея), «przełyk» (стравохід). Вони культивують свою наукову мову. А ми?

Навіть в тому випадку, коли вдається оминути «суржикування», вважається престижним публікувати, скажімо, результати наукових досліджень англійською мовою. Звичайно, англомовні тексти читатиме ширше коло читачів. Але чи не принижуємо ми цим українську мову, що її позиції у всіх сферах громадського життя, зокрема і в науці, так вперто відвойовували наші попередники з того ж таки Українського Лікарського Товариства чи/та Наукового Товариства імені Шевченка.

За радянських часів молодого вченого, що приніс до редакції медичного часопису чи до Вченої Ради свою працю, написану українською, часто зустрічали словами: «Переведите на общепонятный, по-украински вашу работу будут читать только в Западной Украине.». Чи ж не другий «общепонятный» іде на зміну першому?