ЧЕХОВ у ЛЬВОВІ

Об 11 годині 7 вересня 1894 року на Львівському головному залізничному двірці маршалок Галичини та мер міста Львова урочисто вітали високого гостя Цісаря Франца Йосипа І. Високий Гість у супроводі імператорської родини та членів уряду на чолі з прем’єр – міністром князем Альфредом Віндішґрецом зволив прибути на відкриття Галицької крайової виставки. Його вітали по – німецьки, по – польськи і по – українськи. Місто прикрашали чорно – жовті прапори Габсбурґів, синьо-жовті та біло – червоні національні знамена. Того ж таки дня з потяга зійшов на Львівський брук високий стрункий чоловік з борідкою. Його ніхто не зустрічав...

Поза урочистостями австрійський цісар встиг відвідати Палату мистецтв, де зробив вельми вдалу покупку: за полотно маестро Фалата “З моїх ловецьких спогадів”, образ Мадонни пензля Крудовського та скульптурний портрет Коперника долота Ріґера довелося заплатити “лише” 6500 ґульденів. Високий чоловік з борідкою того ж таки дня зайшов до книгарні Наукового товариства імені Шевченка. Його увагу звернув гарно виданий “Кобзар” Тараса Шевченка. Хроніки не повідомляють нам, скільки заплатив Антон Павлович Чехов за “Кобзаря”. Проте своєю покупкою письменник втішився не менше, а може й більше, аніж Його Імператорська Величність своєю. Про це він повідомив листівкою зі Львова свою сестру.

Антон Чехов народився 17 (за новим стилем – 29) січня 1860 року в Таганрозі. Його перші літературні спроби відносяться до університетських років і датуються 80-ми роками ХІХ століття. Власне в той час на сторінках популярних тижневиків “Будильник”, “Зритель” та “Осколки” стали з’являтися короткі веселі оповідання, підписані псевдонімом “Антоша Чехонте”. Проте літературні спроби не перешкоджали студентові медичного факультету Московського університету в навчанні, в пам’яті товаришів він залишився “провінціалом з щирим і милим обличчям, блакитними очима та густою темною чуприною, який сидів на лавці біля вікна і завжди щось читав, або писав...”. Антоша відрізнявся високим зростом (190 см), стрункою спортивною статурою та неабиякою енергією. На останніх курсах його вже знали, як автора двох книг: “Байки Мельпомени” та “Строкаті оповідання”.

Після закінчення факультету молодий доктор Чехов поїхав працювати у провінцію. Олександр Іванович Купрін писав: “Якщо б він не був таким знаменитим письменником, став би чудовим лікарем...” Це твердження не зовсім точне. Антон Павлович володів на диво широкими для свого часу медичними знаннями, глибоко вникав в патогенез захворювань. Ще 1887 року він пояснив напади “серцевої жаби”, від яких потерпав письменник Д.В.Григорович, “атероматозними” змінами судин серця. Зауважимо, що в офіційній медичній пресі дані про атеросклеротичні зміни коронарних судин з’явилися через 6 – 7 років після цього. В останні роки свого життя Чехов говорив, що медицина – його законна дружина, а література – коханка.

Про Чехова – письменника написано і сказано дуже багато, Про Чехова – лікаря, науковця – значно менше. Відомо, що Антон Павлович постійно цікавився медичною періодикою, гаряче підтримував медичні наукові журнали. Коли в 1896 році через нестачу коштів припинив своє існування журнал “Хирургическая летопись”, Чехов сприйняв це, як особисте горе. Він добився дозволу на видавництво нового хірургічного журналу, одержав грошову допомогу, домовився з видавцями, за власні гроші надрукував рекламу і став його хрещеним батьком. Так, саме Антон Павлович надав журналові по-чеховськи лаконічну назву “Хірургія”. Один з редакторів журналу, видатний хірург П.І. Дьяконов написав Чехову: “Ви єдина людина, яка глибоко і правильно розуміє значення журналу, і без Вас він не з’явився б...”

Одразу по закінченні медичного факультету Чехов почав працювати над дисертацією: “Лікарська справа в Росії” і навіть вивчив понад 100 джерел літератури. Правдоподібно, закінченню цієї наукової праці перешкодила “коханка” – бурхлива літературна діяльність. Зрештою, була у Чехова ще одна солідна науково – дослідницька праця “Мій Сахалін”. Гадаю, що навіть з погляду суворих сучасних вимог вона відповідала б вимогам, що ставляться до дисертації. А проте... Не зважаючи на втручання впливових науковців, зокрема друга і однокашника Г.І. Россолімо, деканат медичного факультету відмовив Антонові Павловичу у присвоєнні вченого ступеня.

Кожному, хто знайомий з творами А.П.Чехова на медичну тематику, кидається у вічі схожість його позитивних героїв – лікарів з самим письменником. Прототипи своїх героїв Чехов черпав із різних джерел. Нещодавно на камерній сцені Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької йшов спектакль “Вітрогонка” за мотивами чеховської “Попрыгуньи”. Шляхетна постать доктора Осипа Димова у виконанні Тараса Жирка нагадувала до болю знайому постать Антона Павловича. А прообразом героя послужив, правдоподібно, ординатор військового шпиталю доктор І.І. Діброво, який 20 березня 1883 року, рятуючи хвору дитину від асфіксії, відсмоктав з її гортані через катетер дифтеритні плівки, заразився дифтерією і за декілька днів помер.

Чехов впродовж усього життя був спостережливим і знаючим лікарем. В його творах ви ніде не зустрінете медичних нісенітниць, описи хвороб і їх симптомів відзначаються глибоким знанням і розумінням патології, хоча при поверхневому сприйнятті ця властивість часто-густо прихована. На лекції про хвороби приносових пазух я наводжу приклад з “Хірургії”. Чому у дячка Вонмігласова виникла гугнявість? Правдоподібно, верхівкова ґранульома викликала верхньощелеповий синуїт (гайморит), або ж відбувся рефлекторний набряк слизової оболонки носа та приносових пазух на тлі одонтогенного невриту трійчастого нерва. А як влучно і лаконічно описано професійне ураження нижньої щелепи при вдиханні парів фосфору (“Степь”).

Героями творів А.П.Чехова часто є лікарі: доктор Астров (“Дядя Ваня”), Корольов (“Случай из практики”). Медичною тематикою пронизані твори “Зеркало”, “Враги”, «Цветы запоздалые»., усього близько 50 назв.

Чехов і Україна... Хоча Чехов вважається російським письменником, проте при кожній нагоді він декларував себе українцем – “малороссиянином”. Він любив і знав український фольклор, читав в оригіналі твори Т. Шевченка, С.Руданського, І. Котляревського, І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького. Драматург Чехов високо цінував діячів українського театру Марію Заньковецьку та Михайла Садовського. Твори А.П.Чехова в перекладі на українську мову друкувалися в галицьких періодичних виданнях “Громадський голос” (1897), “Літературно-науковий вісник” (1898,1889, 1902). Українською мовою друкувалися збірки оповідань “Змора” (Львів-1904), “Освідчення” (Київ-1906). П’єси Чехова ставилися в Києві (“Чайка” - в театрі Соловйова в Києві, 1896), у Львові (“Вишневий сад” - в театрі “Руська Бесіда”, 1906). На зламі ХХ – ХХІ століть у Львівських театрах ставилися “Дядя Ваня”, “Дама з собачкою” та уже згадана “Вітрогонка” (Львівський Національний Академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької), “Три сестри” (театр “Воскресіння”) “Садок вишневий” (театр ім. Л. Курбаса) з неповторними Ранєвськими – Ларисою Кадировою і Адою Роговцевою

В дитинстві і в роки юності Антон Чехов брав участь в українських аматорських спектаклях. Та й подальше життя письменника було тісно пов’язаним з Україною. Напровесні 1887 року він подорожував Донецьким краєм, а в 1888-89 роках двічі перебував на батьківщині нинішнього президента України Віктора Ющенка - під Сумами. З любов’ю і розчуленням Чехов описує природу України (“Степь”, “Человек в футляре” та ін.).

Чехов і Цейлон... Невже?! А таки справді, 1890 року Антон Павлович побував у Коломбо і там написав оповідання “Гусєв”. На честь 125-річчя від дня народження А.П.Чехова в цьому місті відкрито музей і клуб його імені. Патріарх сінгальської літератури Мартін Вікрамасінгхе написав книгу “Чехов і Цейлон”. Саме так! А цейлонський перекладач Серіл Перейра переклав на сингальську мову низку оповідань і повістей Чехова.

Працьовите життя Антона Павловича Чехова закінчилося на чужині. Підступна хвороба – туберкульоз обірвала життя письменника в часі перебування на курорті Баденвайлєр в Німеччині 1904 року.