Олександр КІЦЕРА

ДО ЕСКУЛАПА на РАЛЕЦЬ

(Лікарі в житті Тараса Шевченка)

Наприкінці 1860 року здоров’я поета було вже остаточно підірване. Третього листопада у вірші «О люди! Люди небораки!» він пише: «Іду та кашляю йдучи.» В другій половині листопада з'являється задишка, біль у грудях, загальне нездужання. Того часу Шевченка лікує доктор Едвард Якович Барі. Після докладного огляду лікар стверджує серцеву декомпенсацію, цироз печінки, загострення хронічного бронхіту. Хоч як важко було переконати Тараса Григоровича, він таки згодився лягти до ліжка. Але вже після Різдва з’являється застій у легенях, серцево-легенева недостатність, нарешті – асцит. У листі до зведеного брата Варфоломея 29 січня Тарас повідомляє: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу, і кат його батька знає, коли воно полегшає.» 14 лютого, ледь тримаючи перо у руках, поет пише:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать...

Але 15 лютого 1861 року стан поета дещо покращується. Полум’я свічки, перш ніж згаснути – спалахує. І Шевченко знову надіється на те, що лікарі йому допоможуть, як допомагали уже не раз. Бо ж не нажився він ще на світі Божому, не зазнав родинного щастя, не збудував над Дніпром омріяної садиби. Та знову появляються сумніви. Куди йому вже...

В гаю – предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу;

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посаджу,

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили – гори на степах –

І веселенько заспіваєм...

Останні поетичні рядки Тараса Шевченка... Замовк поет. Доктор Барі, останній приятель-лікар у житті поета заплющив Тарасові очі.

А й справді, скількох лікарів знав Тарас Григорович? Чому так радо приятелював з ними? Чи може лишень лікувався у них? Постараємося знайти відповідь на поставлені запитання. Отже, в хронологічному порядку...

Коли навесні 1837 року, працюючи, ще як кріпак, у «кімнатного живописця» Василя Григоровича Ширяєва, Тарас тяжко захворів. Іван Максимович Сошенко поклав його у ліжко і викликав знайомого лікаря Жадовцева. Той оглянув його і сказав «Хворого потрібно відправити до лікарні, тому що з вашими грошима лікувати гарячку дома не можна.» Скупий Ширяєв не виділив на лікування Тараса ні копійки, тому друзі Шевченка вдалися до Комітету Товариства заохочення художників. За гроші, виділені ним, Сошенко влаштував Тараса до Петербурзької міської лікарні св. Марії Магдалини. Гордістю лікарні вважався Олександр Дмитрович Бланк.

Олександр Дмитрович Бланк, штабс-лікар, чуйний і дбайливий щодо хворих (1799-1870). Ізраїль Бланк вихрестився, щоби отримати право навчатися в Медико-хірургічній академії. При цьому він отримав ім’я Олександр.

Завдяки дбайливому доглядові та інтенсивному лікуванню Тарас одужав і на все життя зберіг теплі спогади про доктора Бланка.

Ілля Васильович Буяльський (1789-1866) Російський анатом і хірург. Навчаючись в Петербурзькій Академії мистецтв, Тарас Шевченко з величезним зацікавленням слухав його лекції з пластичної хірургії. Шевченко показав постать І.В.Буяльського на рисунках «На лекції анатомії 1841 року» 9диви нижче) та «Анатомічний малюнок». А ще він згадує про профессора Буяльського в повісті «Художник».

Андрій Осипович Козачковський (1812-1889) закінчив Петербурзьку Медико-хірургічну академію. Саме в Петербурзі восени 1841 року через друзів з Переяславського земляцтва познайомився з Тарасом Шевченком.

Першу зустріч доктор Козачковський описує такими словами: «Вечером зашел ко мне с земляком моим (Зеленським) незнакомый господин, приветствовал меня словами «Дай Бог здравствовать! Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомитися! Беседа наша продолжалась далеко за полночь.»

Тарас Григорович гостював у нього в серпні 1845 року. А наприкінці жовтня 1845 року Тарас приїхав до Переяслава дуже хворим, поселився на два тижні у В’юнищі в поміщика Степана Никифоровича Самойлова.

Стан здоров’я Шевченка надалі погіршувався і наприкінці грудня йому стало зовсім погано. Піднялася температура, Тарас став марити. Наляканий господар загорнув поета в кожух, вкрив ноги ведмежою шкурою і помчав до Переяслава. Завдяки терміново вжитим заходам Козачковському вдалося подолати кризу. І усе ж таки поета (а було йому в той час 31 рік) не покидала думка про смерть. В ніч з 24 на 25 грудня він встав, засвітив свічку, взяв перо... На папір лягли слова, відомі нині як «Заповіт»:

«Як умру, то поховайте мене на могилі...»

Нині в одній з кімнат будинку доктора А.О.Козачковського відтворено інтер’єр гостьової кімнати, де написано «Заповіт».

Володимир Алєксандров (1825-1893). Полковник медичної служби, поет, перекладач, збирач фольклору. Автор оперет «За Немань іду», «Не ходи Грицю на вечорниці», перекладач Г. Гайне, А. Міцкевича, М.Лєрмонтова. Відомий його український текст до «Серенади» Ф.Шуберта та до пісні «Я бачив, як вітер берізку зламав...»

Перше його знайомство з Шевченком відбулося 1845 року, коли Алєксандров навчався в Харківському Університеті. Доктор Алєксандров відносився до Шевченка з глибокою пошаною, присвятив йому свій поетичний твір «Посланіє»

Василь Миколаєвич Бєлов (1817- ?). Лікар з університетською освітою в ранзі титулярного радника, член – засновник Товариства російських лікарів. Шевченко познайомився з ним, беручи участь в Аральській експедиції (1848-1849), неодноразово звертався до нього за лікарською допомогою.

Степан Андрійович Незабитовський (1829-1902). Закінчив Київський Університет. Познайомився з Тарасом Шевченком 1857 року. Цікавився літературою, знав поезію Шевченка. Зберігся його зошит з переписаними поемами «Чернець» та «А.О. Козачковському». Від’їжджаючи з Астрахані, Шевченко залишив йому на спогад автограф вірша «Полякам» з дарчим надписом.

Авґуст Генрихович Гартвіґ. Коли Тарас Шевченко прибув до Нижнього Новгорода, йому загрожувало повернення до Оренбурга для отримання документів про відставку, можливо навіть по етапу. Друзі порадили йому вдати хворого, що мав би засвідчити лікар і підтведити – поліцмейстер.

На щастя, і полковник Лапа і доктор Гартвіґ, міський лікар Новгорода, віднеслися до поета зі зрозумінням і співчуттям. В «Щоденнику» записано: «Гартвиг, спасибо ему, без малейшей формальности нашел меня больным какой-то продолжительной болезнью, а обязательный г. Лапа засвидетельствовал действительность этой мнимой болезни…»

Євстахій Петрович Рудиковський (літературний псевдонім Остап Київський) (1784-1851). Талановитий і досвідчений хірург, працював в Київському військовому шпиталі. Лікував багатьох декабристів: Трубецького, Лорера, Поджіо, а також Олександра Пушкіна. Це власне йому Пушкін адресував відому епіграму:

Аптеку позабудь

Ты для венков лавровых

И не мори больных,

Но усыпляй здоровых

Рудиковський, попри свою зайнятість, займався літературою, зокрема – поезією, перебуваючи під впливом Котляревського і Шевченка. Як Рудиковський, так і Шевченко бували дома у М.О.Максимовича, з яким доктор Рудиковський щиро приятелював. Там вони, правдоподібно, і познайомилися.. Власне завдяки ректорові Максимовичу Тараса Шевченка призначено викладачем Київського Університету.

Степан Руданський (1833-1873)

В славнім місті Петербурзі,

Недалеко від Неви,

Із болота виглядає

Хата бідної вдови...

...

А у хаті на постелі

У сурдуті і плащу

Сидить студент медицини

Другий місяць без борщу.

(С. Руданський "Студент".)

На зламі 1857 року в передмісті Петербурга, у напіврозваленій хаті поселився хворобливої зовнішності юнак, слухач медико-хірургічної академії Степан Руданський. Хоча на це нема прямих вказівок, В.Плющ вважає, що Степан Руданський не міг не бути знайомим з Тарасом Шевченком. Проте в 1857-1858 роках, коли Руданський вчився в Академії, Шевченко перебував на засланні.

Хіба що по приїзді Тараса Григоровича до Петербурга їхні шляхи могли б перетнутися, тим більше, що Шевченко завжди підтримував контакти зі студентами Медико-хірургічної академії. Ще 1844 року аматорський драматичний гурток академії поставив п’єсу Т.Шевченка «Назар Стодоля».

Після повернення поета в Петербург ці зв’язки відновилися.

Степан Данилович Ніс (1829 – 1901)

Чернігівський лікар, хірург-новатор, послідовник і особистий приятель Миколи Пирогова, український патріот, письменник.

Письменник Мусій Кононенко згадує про те, як, разом з кумом Леонідом Тищинським і лікарем Степаном Носом, вони добиралися возом до Городні, щоби зустрітися з Тарасом Шевченком і перекинулися в глибокий рів з водою. «Мені так пощастило, що я по кумовій спині вискочив з рову на горбок, навіть ноги не замочивши, а товариші мої викупались дуже добре, особливо Степан Данилович, на якому і рубця сухого не було. Повилазили з канави мої приятелі. Степан Данилович оглянув мене з ніг до голови, сплюнув і промовив:

-Як той турецький святий, і з води сухим вискочив.»

Фердинанд Федорович Фішер (1784 – 1859)

Саксонець з походження, доктор медицини. Домашній лікар родини Рєпніних. Освічена, культурна особа з передовими поглядами, гуманіст, демократ. Охоче надавав медичну допомогу всім, хто до нього звертався. З Шевченком познайомився 1843 року, коли поет гостював у Рєпніних. Дуже перейнявся хворобою Тараса Григоровича, якого декілька разів «обсідали болячки» (В.Плющ уважає, що це був рецидивний фурункульоз).

Фердинанд Федорович вважав себе приятелем Шевченка, цікавився і захоплювався його малярством і поезією.

Михайло Гнатович Цейзик (1815 - ?). Фармацевт, аптекар казенної, а потім – керівник власної аптеки в Оренбурзі. Тарас Шевченко познайомився з ним взимку 1849-1850 рр. і підтримував з ним приятельські стосунки. Часто згадував про нього в листах до Броніслава Залєського, називаючи його то Михайлом, то «милим і добрим Цейзиком» то просто «Цейзиком».

Олександр Олександрович Істомін (1813- ?). Як старший фельдшер Аральської описової експедиції капітана-лейтенанта Олексія Івановича Бутакова, мешкав з Тарасом Шевченком в одній каюті, згодом вони разом поверталися до Оренбурга.

Відомий малюнок Т.Шевченка: «Бутаков і фельдшер Істомін на Кос-Аралі». О. Істомін близько контактував з Шевченком і під час другої експедиції восени 1949 року.

Михайло Семенович Александрійський (1810 - ?). Походив з Чернігівщини, закінчив медичний факультет Київського Університету. Служив на посаді опікуна прилінійних киргизів в Орській фортеці саме в той час, коли там перебував Тарас Шевченко.

Попри те, що був людиною багатою, мав впливові знайомства, прихильно ставився до Шевченка, дозволяв йому користуватися власною книгозбірнею. Через Михайла Семеновича поет листувався з друзями.

Доктор Александрійський радо приймав Шевченка у своєму домі, при цьому ніколи не давав йому відчути різницю в соціальному положенні. Ф.Лазаревський писав: «Шевченко був прийнятий в його домі не як солдат, а як найближчий знайомий».

Дмитро Іванович Ван-Путерен (1823-1877).

Хірург лікарської управи Нижнього Новгорода і лікар Маріїнського Інституту Шляхетних Панянок.

«Доктор Кутерем» - так помилково назвав Шевченко доктора Ван-Путерена у щоденниковому записі. Наступна їх зустріч відбулася в Москві, про що є згадка в щоденникових записах за 11, 12 та 13 березня 1858 року. 11 березня Тарас Шевченко був у Ван-Путерена з приводу запального процесу лівого ока і декількох вогнищ «прищів» на чолі. Доктор приписав англійську сіль, дієту і зелений пластир, заборонив принаймні впродовж тижня виходити з дому. 12 березня доктор відвідав Тараса Григоровича дома і додав ще два ліки – досередини та зовнішнього вживання (що це були за ліки, докладніше не знаємо).

Йосип (Осип) Іванович Дрекслєр

Лікар, німець з походження. З Шевченком познайомився у поміщиків Родзянків у Веселому Подолі, де влітку 1845 року гостював поет. Йосип Іванович був освіченою, культурною і напрочуд доброю людиною, а його дружина Фанні Іванівна – гостинною господинею. В листі до Аркадія Гавриловича і Надії Якимівни Родзянків Шевченко пише: «Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича, то пожелайте им от меня того, чего они сами себе желают.»

Петро (Фрідріх) Євстахієвич фон Майдель (1819-1884)

Доктор медицини, лікар Оренбурзької прикордонної комісії. Дворянин, барон, людина із знаті з аристократичними манерами, він сердечно дружив з солдатом Шевченком. В 1849-1850 роках Шевченко лікувався у Майделя і заприятелював з ним. Про доктора фон Майделя та його контакти з Тарасом Шевченком згадують Федір Лазаревський, Л.Н.Большаков.

Сергій Родіонович Нікольський (1816 - ?)

Старший лікар Новопетровського військового шпиталю. Тарас Шевченко пізнав його восени 1850 року, коли прибув на Мангишлак. Нікольський ставився до Тараса Григоровича по-дружньому, але виявився нетактовним – брутально, по-солдафонськи висміював щиру приязнь Шевченка з дружиною коменданта полку Іраклія Олександровича Ускова пані Агатою.

Поет щиро захоплювався цією жінкою, «блискучою перлиною у вінці творіння» і вважав її своєю єдиною моральною підпорою. А пані Агата, жінка високої культури і доброго серця, співчутливо ставилася до Тараса та була першим, а інколи єдиним слухачем його творів. Тож Сергій Нікольський, може і не зовсім свідомо, спричинився до розриву приятельських стосунків з пані Агатою, чим наніс обом болісні душевні рани і спричинив незаслужені страждання.

В «Щоденнику» Шевченко відзначає, що Нікольський любив спостерігати за муштрою солдатів «для нечеловеческого наслаждения» і коментує: «Палач ты, как видно, по призванию и только по названию лекарь.» Це, либонь, єдина негативна характеристика, яку Шевченко адресує будь кому з лікарів.

Донат Михайлович Рейковський (1816 - ?)

Лікар, за чином – колезький асесор, закінчив Медико-хірургічну академію у Вільні.

4 січня 1858 року в Нижньому Новгороді Тарас Шевченко записав у «Щоденнику»:

«В 8 часов вечера... отправился на бал-маскарад к Варенцову, директору театра, и познакомился там с доктором Рейковским, ученым и весьма интересным человеком.»

Дмитро Єгорович Мін (1818 – 1885)

Лікар, судовий медик. Відомий як поет і перекладач, передусім – «Божественної комедії» Данте, а також поезії Шиллєра та драматургічних творів Шекспіра.

Шевченко тепло згадує його в «Щоденнику», а також в пізніших листах до М. Щепкіна. 24 березня Тарас Шевченко зустрівся з профессором Міном на обіді у сина Михайла Щепкіна – Миколи з приводу відкриття його книгарні.

В листопаді 1858 року профессор Мін, разом з Шевченком та іншими науковцями й діячами культури, підписали колективного протестаційного листа протии антисемітських випадів журналу «Иллюстрация».

Микола Степанович Курочкін (1830-1884) син кріпака, відпущеного на волю, випускник Медико-Хірургічної академії, — лікар, поет і журналіст. Брат Василя і Володимира Курочкіних. Один з перших перекладачів російською мовою поезій Тараса Шевченка. Доктор медицини, який розпочинав медичну кар’єру корабельним лікарем на Середземному морі. Активний член товариства народників «Земля і воля». Допомагав братові Василеві у виданні журналу «Искра», вмістив у ньому багато віршів, підписаних різноманітними псевдонімами (Скорпионов, Преображенский, Шерере та ін.). Перекладав вірші італійських поетів. 1865–1867 років — редактор «Книжного вестника». Від 1868 року співпрацював в «Отечественных записках». Виступав у пресі з сатиричними віршами та фейлетонами, статтями, критичними оглядами, рецензіями. Нетривалий час був редактором тижневика «Иллюстрация».

Це була скромна людина, геть непорадна в побуті. Обізнаний в усіх сферах клінічної медицини, постійно «хворів» на «синдром студента третього курсу», тобто запідозрював у себе десятки хвороб, з якими постійно боровся, випробовуючи на собі і гомеопатію і гіпноз. А проте, попри все, – був чудовим діагностом. Зокрема – віртуозно володів аускультацією серця. Власне він встановив ваду серця у М. Салтикова-Щедріна. Оглянувши Шевченка, він об’єктивно оцінив стан його серця і поставив невтішний прогноз.

Був одним із перших перекладачів російською мовою поезій Тараса Шевченка Виступив з промовою на похороні Шевченка в Петербурзі. Поезії Миколи Курочкіна перекладав Павло Грабовський.

Микола Христофорович Кетчер (1809 – 1886)

Лікар, письменник і перекладач, зокрема - Шекспіра. Тарас Шевченко мав ці переклади у себе і перечитував їх, коли працював над ілюстраціями до «Короля Ліра». Під час арешту у Шевченка вилучено дві книги Кетчерових перекладів.

Андрій Іванович Лизогуб, на прохання Тараса Григоровича, надіслав йому твори Шекспіра в перекладі Кетчера в Орську фортецю.

Микола Христофорович познайомився з Шевченком 12 березня 1858 року у Щепкіна і був на обіді з нагоди відкриття книгарні Миколи Щепкіна.

21 березня Тарас Григорович записав в «Щоденнику»: «Кетчер подарил мне все издания своей компании, кроме своего перевода Шекспира – он еще в типографии.»

Ігнатій Францович Муравський (1824 – 1902). Закінчив медичний факультет Київського університету, брав участь у Кримській війні. 1857 року в будинку, в якому він мешкав, оселився Тарас Шевченко, що повертався з заслання з Новопетровського укріплення.

Власне доктор Муравський повідомив про приїзд Тараса Шевченка інших представників Астраханської інтелігенції.

Єлисей Олександрович Панченко (1813 – ?). В щоденниковому записі за 5 вересня, писаному під час подорожі пароплавом «Князь Пожарский» з Астрахані до Нижнього Новгорода, Тарас Шевченко згадує Панченка, як «домашнего медика Сапожникова». А в «Шевченківському словнику» його посада позначена як «медичний інспектор Астраханського порту».

Олександр Олександрович Сапожников - астраханський рибопромисловець та судновласник, мільйонер. Познайомився з Тарасом Шевченком ще в сорокових роках, коли той вчився в Академії мистецтв.

Шевченко, Панченко та Сапожников, подорожуючи Волгою, щоденно зустрічалися в кают-компанії пароплава, на якому Тарас Григорович був не просто пасажиром, а почесним гостем. 16 вересня Тарас Шевченко виконав портрет Єлисея Олександровича італійським і білим олівцем, про що згадує у «Щоденнику» наступного дня.

Павло Адамович Крунєвич (1834-1871)

Доктор медицини, польський політичний засланець. Був заарештований у Вільні за переховування політично заангажованих осіб. Втік з першого місця військової служби. Його спіймано і, як дезертира, заслано в Оренбурзький край. Хоча і Крунєвич і Шевченко перебували на засланні досить близько один від одного, вони були знайомими лише заочно.

Вперше зустрілися в Петербурзі 1858 року, куди Крунєвич недавно переїхав, уже в ранзі лейб-медика.

Доктор Крунєвич брав активну участь у лікуванні Кобзаря в останні місяці його життя та в останньому консиліумі біля ліжка хворого Шевченка.

Микола Іванович Пирогов (1810 – 1881)

Лікар і педагог, що став професором хірургії вже у віці 25 років. Його діяльність, як хірурга, топографоанатома та викладача університету загальновідома.

Пирогов - ініціатор скасування тілесних покарань у школах , промотор створення безоплатних недільних шкіл для неписьменних дорослих (1860 року відкрито 11 таких шкіл).

Тарас Шевченко підтримував ініціативу Пирогова і вислав із Петербурга для недільних шкіл 50 примірників «Кобзаря». Також написав і за власний кошт видав «Буквар південноросійський» - підручник української мови для недільних шкіл. Шевченко і Пирогов спільно задумали видати серію підручників для дорослих з арифметики, географії та історії України. На жаль, Тарас Шевченко уже не встиг цього здійснити.

Василь Матвієвич Лазаревський (1817-1890)

Хоча найстарший з шести братів Лазаревських не отримав спеціальної медичної освіти, та, усе ж, як секретар Комітету для боротьби з холерою мав пряме відношення до медицини. Письменник, перекладач. Матеріально допомагав Шевченкові, сприяв публікації його творів. Автор спогадів про Тараса Шевченка.

Едвард Якович Барі (1826-1893)

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, доктор медицини, петербурзький лікар. З Тарасом Шевченком познайомився через Михайла Матвієвича Лазаревського, одного з братів Лазаревських.

Лікував Шевченка в останні місяці його життя. Встановив остаточний діагноз хвороби. Написав свідоцтво про смерть Кобзаря, де помилково на два роки збільшив його вік. Потім перекреслив число «49» і поправив «47 лет от роду».)

Закінчуючи розповідь про лікарів, що не тільки лікували Кобзаря, але й були його друзями, усвідомлюємо, що зібрані дані досить скупі і неповні. На жаль, в багатьох випадках не вдалося знайти навіть їх портретів.

Задумуємося, що єднало цих людей, окрім відносин «лікар-пацієнт». Передусім, лікарі тих часів були, поза всякими сумнівами, людьми з ґрунтовною гуманітарною освітою, отриманою поперед медичної, а нерідко - й паралельно з фаховою освітою. Це, звичайно, притягало до них спрагненого друкованого слова Тараса. Чимало лікарів – сучасників Шевченка, було його колегами щодо красного письменства – літераторами, поетами, перекладачами, етнографами і навіть археологами. Ці люди, передусім, були здебільшого позбавлені снобізму і не підкреслювали свого аристократичного походження, високих чинів чи багатства у спілкуванні з колишнім кріпаком в солдатській шинелі.

В свою чергу, кожного інтелігента зачаровувала ця скромна людина, яка володіла всебічним багажем знань, від шедеврів світової класики, історії мистецтв та творів Отців Церкви до проблем технічного прогресу і технології друкарства. Зачаровувала його романтичність, поривчастість і, водночас моральна чистота, незіпсованість, здатність бути вірним і відданим другом, глибока пошана до жінок.

Джерела:

1. Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка: вид.друге.-Дніпро-Київ.-1976.-392 с.

2.Біографія Тараса Григоровича Шевченка. Детальна інформація http://referaty/com/ua/ukr/details/629/2/

3. Бобров В.О., Марцінковський І.Б. Хвороба і останні дні Т.Г.Шевченка Врачебное дело.-1991.- Спецвидрук.

4. Бобров В.О., Марцінковський І.Б. Клінічна діагноза хвороби і причина смерті Т.Г. Шевченка Лікарський вісник.-Рік ХХХІХ, ч.3(128).-осінь 1992.-С. 50-54.

5. Большаков Л.Н. Все он изведал… Дніпро-Київ.-1988.-543 с.

6. Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах НТШ-Львів.-2004.-365 с.

7. Вітер В., Криворчук Г. Шевченко з плоті та крові «День»-2011.- №29-30 (3430-3431).-С.22-23.

8. Енциклопедія українознавства: перевид. в Україні.-НТШ-Львів.-1998.- С.2628-2629.

9. Жур П. Шевченківський Петербург.-Дніпро-Київ.-1972.- 241 с.

10. Кирилюк Є.П., Смілянська В.Л., Шабліовський Є.С. та ін. Тарас Шевченко: Біографія.-Наукова Думка-Київ.-1984.-560 с.

11. Коломійченко Мих., Горленко В. У колі друзів Дніпро-Київ.-1982.

12. Костенко А. Шевченко в мемуарах Рад.письменник-Київ.-1965.-253 с.

13. Кларк В.І. Тарас Григорович Шевченко в Астрахані//в кн. Спогади про Тараса Шевченка Дніпро-Київ.-1982.-С.265-267.

14. Лазаревський Ф.М. Останній день життя Т.Г. Шевченка //Спогади про Тараса Шевченка Дніпро-Київ.-1982.- С.378-379.

15. Ларинский Н. Казнюсь, мучаюсь…но не раскаиваюсь (2013) uzrf.ru/publications/istoriya_i_bolezni/Nikolay-larinsky-kaznus-mychaus-no-ne-raskaivaus/

16. Лось Й. Щоби людям серце розтопити Арка.-2000.-№2.- С.3.

17. Музей заповіту Т.Г. Шевченка http://askoldova-mohyla/org/uk/item,3353

18. Овсійчук В. Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської культури Інст. Народознавства НАН України.-Львів.-2008.-415 с.

19. Плющ В. Українські вчені медики 18-го століття Лікарський Вісник .- 1962.-р.ІХ.-ч.2(25).-С.6-19.

20. Плющ В. Шевченко та його сучасники лікарі.

21. Шевченківський словник: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка; гол. Редакція УРЕ.-Київ-1978.- в двох томах.- 415+410 с.

22. Шевченко Т. Твори у п'яти томах: том 5.-Київ-Дніпро-1971.-543 с.

23. Jędrzejewicz J. Noce ukraińskie albo Rodowód Geniusza Ludowa spółdzielnia wydawnicza.-Toruń.-1966.-621 s.