Спогади на лікарняному ліжку

Ювілеї, ювілеї! Переважно йдеться про славних людей, що залишили за собою вагомий слід в історії, мистецтві, науці, військовій справі. Не вважаю себе одним з них. Зрештою навіть нечисленних потенційних респондентів я просив не вітати мене з 90 річчям (аж страшно подумати) сумного для мене 2021-го.

А проте…однієї безсонної ночі на лікарняному ліжку минулого вже року я раптом усвідомив, що Року Божого 2024-го мене чекає ще один ювілей – не менш сумний. Бо ж ідеться про випуск лікувального факультету Львівського державного медичного інституту 1954 року. Ювілей, який я зустрічатиму (за умови, що ще житиму) сам-самісінький. Як отой старець з Шевченкової «Тризни».

І ось уже сам самотою

Старий хитливою ходою

Один приходить на обід;

Печаль і радість юних літ

З ким пригадать? Лише з собою.

Останні мої однокурсники Михайло Павловський та Любомир Пиріг покинули цю «долину сліз» нещодавно… І наступних безсонних ночей я згадував: те, що записане в електронній книзі моїх спогадів «Мандрівка під лелечим крилом (670 сторінок)», книзі, яку вже, мабуть, не вдасться надрукувати, а ще те, що залишилося поза нею і саме зараз, в тиші нічної лікарні, спливало із пам’яті.

70 (сімдесят) років лікарювання, з того щонайменше 50 років активної хірургічної діяльності… Я навіть сягнув по кулькову ручку і папір і при світлі ліхтаря, що світив крізь вікно іззовні, став підраховувати. Від 2-3 до 5-6 операцій на тиждень. Візьмімо найменше число – дві. Помножене на чотири тижні щомісяця і десять робочих місяців (за вирахуванням педагогічної відпустки) це складе 4 000. За явно заниженим підрахунком, бо ж оперувалося і в часі урґентних нічних чергувань (а чергували ми ціломісячно по області і по два тижні на місяць по місту) і на виїзді чи на вилеті санавіяцією. Оперували в досить широкому діапазоні від деформованих носів до злоякісних новоутворень голови і шиї. На межі нейрохірургії (отогенні чи риногенні абсцеси мозку, тромбози мозкових венозних синусів), то знову в тісному контакті з маґістральними судинами шиї. Санавіація… Куди тільки не літали, де лиш не сідали і звідки не злітали! Бувало, при злеті з імпровізованого міні-летовища, ламали шасі і йшли у Львові на аварійне приземлення. З пожежними машинами та «швидкими» на летовищі…з дитиною в третій стадії стенозу дихальних шляхів на руках.

На гелікоптері Мі-3 літав лише один раз з пілотом-Героєм РС Володимиром Олександровичем Антоновим. Невдовзі після мого «боєвого» хрещення на цій тріскучій старій машині, вочевидь списаній з війська, 14 вересня 1961року пілот Антонов загинув на ній таки разом з двома ґеологами.

Тепла вода для миття рук хірургів 50-х-60-х років уважалася розкішшю, тож терли руки двома щітками по 5 хвилин в холодній. Суглоби моїх рук донині несуть інформацію про це. Повоєнні старі операційні столи неможливо було підняти, пристосовуючи до зросту хірурга, не кажучи вже про інші функції. То ж і мій хребет донині згадує про це.

А проте була молодість і неспожита енергія. Бувало, відбув добове чергування, серед ночі оперував, або видаляв сторонні тіла зі стравоходу чи з бронхів, а вранці на тебе чекає група студентів. І це ще не все. На завершення виконуєш термінове завдання санітарної авіації. Одного разу, на світанку нашої Незалежності, очікуючи мене, один з американських колєґ знічев’я переглядав операційний журнал. Олесю, сказав він опісля, у нас ти був би ду-у-уже багатим чоловіком.

Багатим я не став. Не бідую. Тужу. За друзями, яких вже не має, за сім’єю, яка, зовсім природно, відбрунькувалася. Вичитав в ФБ, що у мене 160 друзів. І згадую, чи хтось із них, окрім Валентини Володимирівни і Наталії Миронівни – зателефонував, вже не кажу – відвідав. . І згадуються рядки Євангелія від Матвія:

«…був слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми бачили недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!»

Рідко з’являюся в ФБ?! Таки рідко. Не вистачає молодечого ексгібіціонізму…того нормального, іншими словами – бажання показати себе, свої досягнення. А ви про що подумали? Про ексгібіціонізм і нарцисизм – іншим разом.