Кіно
КІНО і БІЛЯ КІНА
Знову актуалізувалося питання історії кіна в нашому житті, передусім – в житті народжених перед другою світовою війною. Хотілося б дещо розповісти шановним фотоклубівцям, але клята хвороба не пускає.
Ото ж, кіно було одним з небагатьох доступних засобів візуальної інформапції. Люди не були ще розпещеними іншими засобами візуалізації, тому все, що відбувалося на екрані, сприймалося дуже емоційно, аж до гострих серцевих нападів чи нервових зривів у глядачів. Далекого 1991 року ми з дружиною провели місяць в США. До пізнавальної програми входили відвідини Вашинґтону. Нам влаштували участь в перегляді німого чорно-білого, частково кольоризованого в наш час, фільму «Привид опери» в фешенебельному столичному кінотеатрі у супроводі симфонічного оркестру під керівництвом Мстислава Растроповича. Фільм знято за романом Ґастона Лєру (1910) і вперше продемонстровано 2025 року. Перед сеансом солідний добродій, вочевидь – історик кіна, розповідав про історію створення та публікації фільму. В часі перших демонстрацій цього фільму – трилєра в залі сиділи численні медичні сестри і лікарі, а надворі чатували карети швидкої допомоги. І не даремно. Зімлілих дам виносили з глядацької зали доволі часто.
Кінотеатрів у Львові було багато і були вони здебільшого приватними. За якістю перегляду місця в кінах (слово «кінотеатр» не вживалося) і, відповідно за їх вартістю, поділено на чотири категорії:
- «Резервові» - найдорожчі, здебільшого – в задньому ряді кінозалу, що було вельми зручно для закоханих пар;
- Перші – дещо ближчі і відносно дорогі, далі, в міру зближення до екрану – другі і треті, так би мовити. Демократичні.
Власником п’яти кінотеатрів у Львові двадцятих років минулого століття був лікар-меценат Броніслав Овчарський (1872-1943).
У 1922 році став власником кінотеатру «Коперник» та ще 4-х кінотеатрів. Позаяк тих часів демонструвалися німі фільми, а супровід оркестру могли собі дозволити хіба що столичні кінотеатри, та й то - лише на вечірних сеансах, доктор Овчарський наймав піаністами-таперами виключно українців – студентів Музичної Академії імені Лисенка.Через спонсорування доктором Овчарським українського шкільництва та музичної освіти його фінансовою підтримкою українських шкіл, польські шовіністи закликали бойкотувати ці кінотеатри.
Пригадую, що мої батьки радо відвідували кіносеанси в кіні «Стильовому», за первинним задумом– концертному залі Музичного Інституту.
Власне він переобладнав залу Музичного інституту імені Миколи Лисенка, яку розписали художники Модест Сосенко та Олекса Новаківський.