Олександр КІЦЕРА, дійсний член НТШ

На межі мистецтва і медицини

Про маестро Пуччині*, плаксиву ґейшу і незакінчену «Турандот»

Резюме. Статтю присвячено сотій річниці від дня смерті славного оперного композитора Джакомо Пуччині, спричиненої раком гортані. Передусім аналізуються фактори, які ймовірно посприяли розвиткові у нього раку гортані: надмірне куріння, перенесені стреси і фізичні травми. Критично розглядаються методи лікування, які застосовувалися в онкололгії початку ХХ століття. Висвітлено дружні стосунки і плідну співпрацю маестро Пуччині з українською оперною співачкою Соломією Крушельницькою.

Ключові слова: рак гортані, куріння тютюну, стреси, променеве лікування, опера «Турандот», опера «Мадам Баттерфляй»

Alexander KITSERA, full member of the Shevchenko Scientific Society

On the border of art and medicine

About Maestro Puccini, a crying geisha, and the unfinished «Turandot»

Resume. The article is dedicated to the hundredth anniversary of the death of the famous opera composer Giacomo Puccini, caused by laryngeal cancer. First of all, the factors that probably contributed to the development of laryngeal cancer are analyzed: excessive smoking, stress and physical trauma. The methods of treatment used in oncology in the early twentieth century are critically examined. The article also highlights the friendly relations and fruitful cooperation between maestro Puccini and Ukrainian opera singer Solomiya Krushelnytska.

Key words: laryngeal cancer, tobacco smoking, stress, radiation treatment, opera Turandot, opera Madame Butterfly.

Сто років тому пізньої осені відійшов у засвіти маестро Джакомо Пуччині, залишаючи в глибокому траурі свою дружину, Італію, всю музичну і театральну громадськість.

Рис.1 Джакомо Антоніо Доменіко Мікеле Секондо Марі́я Пуччині

(Giacomo Antonio Domenico Michele Secondo Maria Puccini)

[22 грудня 1858, Люкка — 29 листопада 1924, Брюсель]

Звичайно, українці, навіть - далекі від музичного світу, знають принаймні назви його найпопулярніших опер, або чули популярні арії із них: «Манон Лєско», «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй», «Турандот». Менш відомі у нас: «Віли», «Едґар», «Дівчина з Заходу», «Ластівка», «Триптих:» («Плащ», «Сестра Анджеліка», «Джанні Скіккі»). Родинне коріння Пуччині – з Тоскани, містечка Лукка, де, далекого ХVІІІ столітті оселився його прапрадід Джакомо Антоніо Доменіко Мікеле Пуччині (1712—1781) - композитор церковної музики і реґент церковного хору. Це складне ім’я успадкував Джакомо ІІ, вшановуючи таким чином представників усіх музичних поколінь Пуччині, І недаремно.

___________________________________________________________________

*Відповідно до §104, п. 6, в, 1 чинного правопису потрібно писати Пуччині, як, зрештою, і інші чужомовні прізвища: Вашингтон, Цицерон, Чиковані тощо; також Чингіс-хан, Тиціан (http://izbornyk.org.ua/pravopys/rozdil4.htm#par104p6)

Хлопець буквально жив музикою. Чи щось єднає маестро Пуччині з Україною? Здавалося б – нічого. А з медициною? І на перше, і на друге питання відповідь буде ствердною. А ще підпирав скромний бюджет родини співом в церковному хорі та грою на органі Попри нестатки мати домоглася, щоб син отримав вищу музичну освіту. Роки напівголодного навчання Джакомо в Міланській консерваторії він згодом змалює в опері «Богема». А проте майбутнім маестро своєчасно заопікувався Амількаре Понк’єллі, видатний музикант і композитор, автор опери «Джоконда»., який одразу розгледів характер обдаровання учня. Десь на схилі віку маестро згадуватиме «Доторкнувся до мене святий отець своїм мізинцем і порадив мені: Пиши для театру і тільки для театру».

Помилковим було б уважати, що в опері його цікавила лише музика. Компонуючи арії, дуети, хори маестро усамітнювався і і цілком поринав в майбутній сценічний образ: уявляв собі декорації, костюми виконавців, особливості освітлення і, навіть, реакцію публіки. Креслив на партитурах вказівки для виконавців на зразок: con anima, con passione, con forza, а навіть вбачав розташування виконавців в мізансценах. Не приховував, що реакція глядачів-слухачів має для нього важливу роль. Мав свої дивацтва – а хто їх не має.! Не любив меццо-сопрано, волів увести в оперу ще одне колоратурне, драматичне, чи ліричне сопрано. Натомість радо писав тенорові партії Творчість Джакомо Пуччині вирізнялася певними особливостями. Передусім, створюючи музику він конче уявляв собі сцену, розташування артистів в мізансценах. Другою особливістю була мелодія, завжди емоційна, насичена почуттями. Маестро чомусь не любив мецо-сопрано і відносно рідко вводив меццо-сопранові партії в свої опери. Відоме його висловлювання «Contro tutto e contro tutti fare opera di melodia!» (тобто, опера передусім має бути мелодичною). Любив творити музику для конкретних виконавців, враховуючи їх індивідуальні особливості: Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Беньяміно Джильї, Тітта Руффо.. Охоче використовував народні пісні, танцювальну музику і, навіть, музику з оперет.

Опери з’являлися на оперних сценах одна за одною. Найвідоміші з них: Тоска», Манон Леско, Богема» і нині не сходять зі світових оперних сцен. Здебільшого його очікував успіх. Проте, не завжди. Поряд з тріумфальним сприйняттям його опер і всесвітнім визнанням, були і невдачі.

Першою невдачею була опера «мадам Баттерфляй».

І тут слід було б згадати про одну із пристрастей Маестро – автомобілізм. Свій перщший автомобіль він придбав 1900 року. Пуччині, завзятий автомобіліст, любив «витискати» з машини все, на що вона була здатна. 1903 року він повертаючись з автомобільної мандрівки разом із членами сім’ї розвинув максимально можливу швидкість і побачив стрімкий обрив. Загальмував, проте гальма виявился неефективними. Автомобіль і його пасажири впали з висоти в 5 метрів. Серйозну травму отримав лише водій. Діагностовано перелом стегна. Проте знерухомлення маестро Пуччині кокситною ґіпсовою пов’язкою не перешкодило його творчій діяльності. 1909 року спаланув публічний скандал, пов’язаний з іще одною пристрастю. Мучена ревнощами дружина композитора пані Ельвіра звинуваила чоловіка в подружній зраді з хатньою робітницею, через що остання покінчила з життям. Судовий процес закінчився призначенням солідної суми відшкодування [1,3].

Рис.2 Маестро Пуччині - автомобіліст

На оперу «Мадам Баттерфляй» композитор покладав велику надію, вірив, що вона стане його найкращим твором. Писав він її в ліжку, знерухомлений кокситною ґіпсовою пов’язкою. Для прем’єри обрано найпрестижніший театр Італії – La Scala, а на головну роль – італійську співачку Розіну Сторкіо (Storchio). Прем’єра відбулася 17 лютого 1904 року.

З перших тактів опери серед публіки запанувала зловісна тиша. Після першого акту почулися вигуки, мовляв показані сцени схожі на "Богему". Головною причиною провалу "Батерфляй" вважали її незвичну для італійців розтягнутість. Окрім того, публіці не сподобалася камерність опери, відсутність масових сцен. . В другому акті протяг підняв сукню співачки Розіни Сторкіо. Із залу почулися вигуки: "Баттерфляй вагітна!". почали мукати, кукурікати та сміятися. Тут, зовсім правдоподібно, зіграла свою роль каталізатора замовлена недругами композитора т. зв. кляка – організована і керована клякерами група найманих осіб, які своїми бурхливими аплодисментами і схвальними вигуками здебільшого мали сприяли позитивному сприйняттю спектаклю і його успіхові, або ж, навпаки, ініціювали його негативне сприйняття. Вслід за публікою спектакль висміяла преса. Ранком продавці бігли попід вікнами композитора, вигукуючи: "Фіаско, маестро Пуччині!" Впродовж двох тижнів композитор не виходив з дому. не хотів нікого бачити. А проте друзям, що серед них провідну роль відіграв Артуро Тосканіні, вдалося його переконати, що варто спробувати «реанімувати» оперу. На головну роль запросили Соломію Крушельницьку.
«Плаксива ґейша». Так характеризувала Соломія Крушельницька сценічний образ Чіо-Чіо- Сан – madame Butterfly, Це, мовляв, зовсім не її амплуа. Її сценічні образи – жінки-героїні, скажімо – Брунгільда з «Валькірії». А проте Тосканіні, приятель Соломії, зумів вмовити співачку не лише реабілітувати осміяну «пані Метелик» своєю грою, а й допомогти, разом з Тосканіні, ґрунтовному вдосконаленню опери, активну участь в якому взяла пані Соломія. З її допомогою Пуччині змінив драматургію, переробивши оперу з двоактної (друга дія в першому варіянті тривала аж півтори години!) на триактну.

Пуччині був знайомий із Соломією ще з того часу, коли українка дебютувала на італійській сцені в його опері «Манон Лєско»; згодом знайомство переросло в щиру дружбу".
Нову версію поставили 29 травня того ж таки 1904 року у театрі «Ґранде» в Брешії. Як Соломія Крушельницька в головній ролі, так і сама опера мали шалений успіх. До рампи по сім (за іншими даними – по 17) разів викликали дириґента, композитора і провідну солістку, преса обдарувала її найвищими епітетами щодо неперевершеного співу акторської гри. На біс виконувалися арії, зокрема – фінал дуету "Чудова ніч", романс Чіо-Чіо-Сан «Чуєш, ще прийде день жаданий».
В кабінеті маестро Пуччині над його письмовим столом завжди висіла одна єдина фотографія - портрет Соломії Крушельницької, як пам’ять про відродження ґеніальною артисткою його опери "Мадам Баттерфляй". Партію Чіо-Чіо-Сан Соломія виконувала близько 100 разів у театрах трьох континентів [14, 16].

Рис.3 Соломія Крушельницькав ролі Чіо-Чіо-Сан

А тепер – про «Турандот». Оперу-казку, яка стала лебединою піснею маестро Пуччині. Коротко пригадаємо її зміст:
Принц Калаф має намір розтопити крижане серце китайської принцеси Турандот і дає згоду на макабричну пропозицію: він має розгадати три загадки, що їх запропонує принцеса, або… йому відсічуть голову. Принц не лише розгадує загадки, але й своїм наступним вчинком приборкує жорстоку Турандот і призводить до миру і злагоди. До речі, на 120-річчя Львівського театру опери, за умов карантину, оперу усе ж таки поставили на Львівській оперній сцені в листопаді 2020 року

ХВОРОБА

У 1921 році Пуччині почав писати «Турандот»,точніше – її нову версію і до листопада 1922 року він закінчив оркестрування першої дії. На той час він отримав перероблений проект другої та третьої дії лібретто. 1924 року закінчено другу дію і береться до оркестрування першої дії [9]. Того ж таки 1922 року Маестро пише друзям, що його все більш і більш тривожить хворе впродовж семи місяців горло, лікарі призначають йому санаторне лікування з приводу «фарингіту, тонзиліту і ревматизму» проте – без особливого успіху. Влітку 1924 року композитор пише друзям, що його все більше тривожить біль у горлі.

Восени 1923 року Пуччині, разом з диригентом Артуро Тосканіні паралельно працюють над уже закінченими частинами партитури і переходять до оркестрування третього акту. Цього часу він пише приятелеві: «Моє горло хворе. Отоларингологи, до яких я звертався, наполягають на тому, що це запалення, призначають то те, то інше лікування.»

Час іде, хвороба прогресує. До болю в горлі при ковтанні, який іррадіює у вухо приєднується хрипота. Напровесні 1925-го хрипота підсилюється, шия змінює свою форму - маестро вже не може застебнути ґудзик коміра. Лише зараз, за наполяганням друзів, Пуччині консультується у славних оториноларингологів Francisco Torrigiani, Giuseppe Gradenigo і Ezzio Totti. Доктор Торіджіані, оториноларинголог із Флоренції, констатує пухлину розміром з волоський горіх в ділянці надгортанника, яка перекриває голосову щілину. і збільшені лімфатичні вузли шиї.Біопсія підтверджує діагноз. Висновок консиліуму невтішний: рак гортані з метастазами в шийні лімфатичні вузли [7, 11]. Слід зауважити, що напочатку ХХ століття т.зв. зовнішній (extrinsic) рак присінку гортані з шийними метастазами вважався іноперабільним. То ж вирішено піддати хворого лікуванню радієм. З цією метою композитор їде потягом до Брюсселя. Сподіваючись продовжити працю над оперою, він бере зі собою 36 сторінок нот та та ескізні записи до фіналу опери «Турандот».

7 листопада доктор Луї Леду в Брюсселі розпочинає лікування. Спочатку проводиться аплікація радію з допомогою радієвого коміра [8]. Цього часу

Рис.4 Рентенограма шиї Джакомо Пуччині з уведеними радієвими голками

Пуччині пише другові: «Мене розпинають, як Христа! У мене зовнішній

комір на горлі, схожий на знаряддя тортур.Зараз іде зовнішнє променеве лікування, а потім мають вколоти голки в мою шию і зробити дірку, знову таки - в моїй шиї, щоб я міг дихати. . .. Думка про ту дірку та гумову або срібну трубку в ній мене жахає. . .. Яке випробування! Боже помагай. Таке лікування триватиме не менше шести тижнів, це жахливо! Мене запевняють, що я вилікуюся. Але після мого прибуття моя хвороба загострилася. Я спльовую кожного ранку чимось дуже темним – вочевидь – кров’ю».

Спочатку опромінення дало протизапальний ефект: кровотеча зупинилася і стан Пуччині покращав, навіть відновився апетит.

24 листопада доктор Леду вставив сім радіоактивних голок в ракову пухлину гортані, проте попередньо наклали трахеостому і налагодили харчування через носо-стравохідний зонд. Операція під місцевою анестезією тривала 3 години 40 хвилин. Радіоактині голки планувалося залишити до листопада.

Пуччині пише друзям: «Я почуваю себе так, наче в моє горло встромили багнет!» Доктор Леду настроєний оптимістичнио [7].

А проте 28 листопада, з огляду на серцевий напад (правдоподібно – інфаркт) та підсилення кровотеч із горла, лікуючий лікар знімає комір, розкриває гортань і видаляє радіоактивні голки. При цьому йому відкривається картина настільки руйнівного розпаду всіх тканин шиї, що, по дорозі додому, він, перебуваючи під враженням побаченого, збиває своїм автомобілем пішохода. День смерті композитора – 29 листопада 1924 року, став для Італії днем національного трауру...

Третє грудня 1924 року. Дощ не вгаває, а проте вулицями Мілана вишикувалися люди, серед них – артисти театру Ля Скала в театральних костюмах з опер Пуччині.

Коли Пуччині помер, остаточна композиція й оркестрування «Турандот» були неповними, бракувало останніх 15 хвилин (після закінчення сцени смерті Лю). Завершити оперу видавець Рікорді доручив, згідно з волею Пуччині, композиторові Франко Альфано, знайомому із творчістю Пуччині.

Праця над останніми 15 хвилнами опери тривалап 6 місяців і була забракована Тосканіні. Та й друга версія оцінена диригентом, як «не така погана»

Тосканіні просто вважав цю версію «не такою поганою». Проте на прохання Альфано висловити свою думку про фінал Тосканіні відповів: «Мені здавалося, що Пуччині заходив і дав мені ляпаса».

Рис.5 Афіша прем’єрного виконання опери «Турандот»

25 квітня 1926 року в переповненому міланському театрі “Ля Скаля” відбулася прем’єра опери “Турандот”. Як заповів Маестро, Тосканіні зупинив оперу на останньому такті, написаному Пуччіні , і сказав, звертаючись до глядачів: “Ось тут закінчується опера, недописана Маестро”. Повільно опала завіса. Після тривалої мовчанки глядач із стоячого партеру вигукнув: “Viva Pu-ccini!”, що викликало бурю овацій. Фінал опери, що його автором був Франко Альфано, відбувся наступного дня [10, 11]

ОБГОВОРЕННЯ

Постає питання: хто винен в несприятливому перебігові лікування Джакомо Пуччині? Традиційно в більшості таких випадків звинувачують лікарів. Таки справді, внаслідок недостатньої компетенції лікарів, що їх прізвища не дійшли до нашого часу, встановлення діагнозу надто затягнулося, а фізіотерапевтичне лікування могло стимулювати ріст пухлини.

Можна думати про те, що за своєчасного застосування хірургічних методик в наш час вдалося б продовжити життя композиторові. Але не напочатку ХХ століття ще не було ані антибіотиків, ані сучасних методів променевої та хіміотерапії., стосовних в перед- та/або в післяопераційному періоді. Та й тотальна ларингектомія, виконана вперше 1874 року Теодором Більротом (Christian Albert Theodor Billroth,1853-1942) повільно розповсюджувалась через високу смертність, і низькі показники лікування. З 1920-х років до 1940 року використання ларингектомії було обмеженим випадками ендофітного (intrinsing) раку гортані, Тогочасні ж методи променевої терапії теж спричинювали тяжкі ускладнення, зокрема у лікуванні запущених «зовнішніх» випадків. Через те здебільшого в таких випадках обмежувалися паліативним лікуванням. Перед ІІ Світовою війною хірургічні втручання з приводу раку гортані у Львові, як і в усьому світі здебільшого виконували «загальні» хірурги, зокрема Ludwig Rydyger (1850-1920), який одним із перших виконав операцію тотальної ларингектомії. Зрештою, і операція ларингектомії не стала б виходом із положення. Йдеться про хірургічне лікування реґіонарних метастазів, умовно названу операцією Крайля, яку в англомовній літературі називають «radical neck dissection», після якої в ділянці шиї залишаються лише: сонна артерія, блукаючий, діафрагмальний та симпатичний нерви, похилі (драбинчасті) м’язи та м’язи передхребтової групи.

Історія променевої терапії при лікуванні раку гортані подібна до історії ларингектомії: перші спроби були катастрофічними. Думаю, що ініціатором застосування Кюрі-терапії в лікуванні Дж. Пуччині був доктор Francisco Torigliani. Власне його перу належить капітальна праця «Curie thérapie des tumeurs malignes des voies aèriennes et digestives superieures» (1939).

Перші спроби лікування раку гортані здійснювалися шляхом введення радієвих трубок, запаяних у контейнери, безпосередньо до просвіту гортані. Таке лікування часто більше шкодило, ніж допомагало пацієнтам. Для того, щоб екранувати радій і забезпечити рівномірний розподіл дози по всій пухлині, Луї Леду в 1924 році описав свою методику, за якою робили вікно в плитці щитоподібного хряща (фенестрація) і під прямим кутом вводили голки з радієм безпосередньо у пухлину [8]. Цей метод був пов'язаний з ризиком поширення пухлини, тому Невілл Семюел Фінзі та Вільям Дуглас Гармер з Лондона 1928 року модифікували методику Леду, розташовуючии радієві голки ззовні від збереженого охрястя. [8]. Широке загальне застосування терапії радієм в лікуванні раку гортані стало можливим завдяки розробці в період 1925 по 1935 років апарату для телекюрі-терапії. Попередником телекюрі-терапії був радієвий комір, в якому джерело радію розташовувалося в матеріалі низької щільності, такому як віск, шкіра або гума. Радіотерапія раку гортані відійшла в минуле, уступаючи місце сучасних методам променевого лікування [5,7,8].

Сент-Клер Томсон, видатний ЛОР-хірург, заявив в 1930 р. «Рання історія застосування радію при раку гортані була низкою розчарувань і катастроф, опіків, некрозів хряща, токсемій та парадоксального збільшення швидкості пухлинового росту» (15).

Фактором, який, безумовно, погіршував перебіг хвороби, був також наявний у пацієнта важкий діабет. Даних про лікування останнього у Дж. Пуччині знайти не вдалося.

Наприкінці хочеться звернути увагу на те, що сумна доля маестро Пуччіні може служити однією з яскравих ілюстрацій ролі куріння в канцерогенезі гортані і, взагалі, дихальних шляхів [2, 6, 12]. Власне кажучи, вже на етапі анамнезу лікарі повинні були б звернути увагу на те, що Пуччині був пристрасним курцем, якого денна доза складала 60 сигарет і декілька сигар. Ще одним фактором, який, вочевидь, сприяв розвиткові раку гортані були тяжкі стреси, про які ми згадували. Як автор, так і його вчителі в п’ятдесятих – шістдесятих роках минулого століття спостерігали ракові пухлини гортані у осіб, які отримали тяжкі фізичні чи/і психічні травми та завзято курили. Дані підтверджуються і працями сучасних авторів [2, 6, 12].

Рис.6 На світлинах і в карикатурах маестро Пуччині – з неодмінною цигаркою

Невже на початку ХХ століття не була відомою етіологічна роль куріння в хворобах дихальних шляхів. А, проте, в романі Томаса Мана «Чарівна Гора» головний лікар туберкульозного санаторію курить сам і частує куривом своїх пацієнтів [9].

REFERENCES:

.1. Adami G. Il Romanzo della Vita di Giacomo Puccini, 3-rd edition. Milano, Italy; Rizzoli & C^o; 1942: 235–55.

2. Bosetti C., Garavello W., Gallus S. Effects of smoking cessation on the risk of laryngeal cancer: An overview of published studies. Oral Oncology, 2006. 42.9:

42; 9: 866-872

3. Carner M. Giacomo Puccini. In: Biografia Critica. Milan, Italy; Casa Editrice il Saggiatore. 1961: 325–33.

4. Devine K. Laryngectomy: vicissitudes in the development of a good operation. Arch Otolaryngol 1963;68:816–825.

5. Finzi N. S., Harmer W.D. Radium treatment of intrinsic carcinoma of the larynx. Brit. Med. Journ. 1928. 2:886-889.

6. Kikidis D., Vlastarakos P.V., Manolopoulos L., Yiotakis I.Continuation of Smoking after Treatment of Laryngeal Cancer: An Independent Prognostic Factor. ORL.2013.74.5: 250–254.

7. Lederman M. History of radiotherapy in the treatment of cancer of the larynx, 1896–1939. Laryngoscope.1975.85:333–353.

8. Ledoux L. Traitement curie-chirurgical du cancer laryngé. Cancer (Bruxelle). 1924;1:100-106.

9. Mann Th. Der Zauberberg. [The magic mountain] Roman. 1924. Berlin: S. Fischer 1924, 2 B-de. 578 + 629 Seiten [In Germain]

10. 3. Marchese-Ragona R., Marioni G., Staffieri A. The unfinished Turandot and Puccini’s laryngeal cancer. Laryngoscope. 2004.114:911-931.

11. 1. Marchese-Ragona R., M., Martini A. Giacomo Puccini’s laryngeal cancer. ENT & Audiology News. 2015. 24. 4: Suppl.

12 Моskalyk О. J. Kurinnja, xenobiotyky: stymuly rozwytku raku hortani u ludej vicom do 44 rokiv [Smoking, xenobiotics: stimuli for the development of laryngeal cancer in people under the age of 44] Dovkilja ta zdorovja. 2004. 2: 19-21 [In Ukrainian].

13. Pavlovska I., Taushanova B., Zafirova B. Risk for Occurrence of Laryngeal Cancer Among Current Cigarette Smokers. Journal of Global Oncology.2018.Supplement 2 . Avaliable at https://doi.org/10.1200/jgo.18.34700

14.Tikhobajeva H.: paraleli doli [Puccini and Krushelnitska: parallels of fate] In Ukrainian/ Avliable at https://zbruc.eu/node/1159204. Published at 18.07.2023

15. Thomson St. C. The history of the cancer of the larynx. J Laryngol Otol 1939;54:61–87.

16. Wrublevska V. Solomija Krushelnitska [In Ukrainian]. Avaliable at

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=13803&page 59-60.