Пуччіні
Олександр КІЦЕРА, дійсний член НТШ
На межі мистецтва і медицини
Про маестро Пуччині*, плаксиву ґейшу і незакінчену «Турандот»
Резюме. Статтю присвячено сотій річниці від дня смерті славного оперного композитора Джакомо Пуччині, спричиненої раком гортані. Передусім аналізуються фактори, які ймовірно посприяли розвиткові у нього раку гортані: надмірне куріння, перенесені стреси і фізичні травми. Критично розглядаються методи лікування, які застосовувалися в онкололгії початку ХХ століття. Висвітлено дружні стосунки і плідну співпрацю маестро Пуччині з українською оперною співачкою Соломією Крушельницькою.
Ключові слова: рак гортані, куріння тютюну, стреси, променеве лікування, опера «Турандот», опера «Мадам Баттерфляй»
Alexander KITSERA, full member of the Shevchenko Scientific Society
On the border of art and medicine
About Maestro Puccini, a crying geisha, and the unfinished «Turandot»
Resume. The article is dedicated to the hundredth anniversary of the death of the famous opera composer Giacomo Puccini, caused by laryngeal cancer. First of all, the factors that probably contributed to the development of laryngeal cancer are analyzed: excessive smoking, stress and physical trauma. The methods of treatment used in oncology in the early twentieth century are critically examined. The article also highlights the friendly relations and fruitful cooperation between maestro Puccini and Ukrainian opera singer Solomiya Krushelnytska.
Key words: laryngeal cancer, tobacco smoking, stress, radiation treatment, opera Turandot, opera Madame Butterfly.
Сто років тому пізньої осені відійшов у засвіти маестро Джакомо Пуччині, залишаючи в глибокому траурі свою дружину, Італію, всю музичну і театральну громадськість.
Рис.1 Джакомо Антоніо Доменіко Мікеле Секондо Марі́я Пуччині
(Giacomo Antonio Domenico Michele Secondo Maria Puccini)
[22 грудня 1858, Люкка — 29 листопада 1924, Брюсель]
Звичайно, українці, навіть - далекі від музичного світу, знають принаймні назви його найпопулярніших опер, або чули популярні арії із них: «Манон Лєско», «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй», «Турандот». Менш відомі у нас: «Віли», «Едґар», «Дівчина з Заходу», «Ластівка», «Триптих:» («Плащ», «Сестра Анджеліка», «Джанні Скіккі»). Родинне коріння Пуччині – з Тоскани, містечка Лукка, де, далекого ХVІІІ столітті оселився його прапрадід Джакомо Антоніо Доменіко Мікеле Пуччині (1712—1781) - композитор церковної музики і реґент церковного хору. Це складне ім’я успадкував Джакомо ІІ, вшановуючи таким чином представників усіх музичних поколінь Пуччині, І недаремно.
___________________________________________________________________
*Відповідно до §104, п. 6, в, 1 чинного правопису потрібно писати Пуччині, як, зрештою, і інші чужомовні прізвища: Вашингтон, Цицерон, Чиковані тощо; також Чингіс-хан, Тиціан (http://izbornyk.org.ua/pravopys/rozdil4.htm#par104p6)
Хлопець буквально жив музикою. Чи щось єднає маестро Пуччині з Україною? Здавалося б – нічого. А з медициною? І на перше, і на друге питання відповідь буде ствердною. А ще підпирав скромний бюджет родини співом в церковному хорі та грою на органі Попри нестатки мати домоглася, щоб син отримав вищу музичну освіту. Роки напівголодного навчання Джакомо в Міланській консерваторії він згодом змалює в опері «Богема». А проте майбутнім маестро своєчасно заопікувався Амількаре Понк’єллі, видатний музикант і композитор, автор опери «Джоконда»., який одразу розгледів характер обдаровання учня. Десь на схилі віку маестро згадуватиме «Доторкнувся до мене святий отець своїм мізинцем і порадив мені: Пиши для театру і тільки для театру».
Помилковим було б уважати, що в опері його цікавила лише музика. Компонуючи арії, дуети, хори маестро усамітнювався і і цілком поринав в майбутній сценічний образ: уявляв собі декорації, костюми виконавців, особливості освітлення і, навіть, реакцію публіки. Креслив на партитурах вказівки для виконавців на зразок: con anima, con passione, con forza, а навіть вбачав розташування виконавців в мізансценах. Не приховував, що реакція глядачів-слухачів має для нього важливу роль. Мав свої дивацтва – а хто їх не має.! Не любив меццо-сопрано, волів увести в оперу ще одне колоратурне, драматичне, чи ліричне сопрано. Натомість радо писав тенорові партії Творчість Джакомо Пуччині вирізнялася певними особливостями. Передусім, створюючи музику він конче уявляв собі сцену, розташування артистів в мізансценах. Другою особливістю була мелодія, завжди емоційна, насичена почуттями. Маестро чомусь не любив мецо-сопрано і відносно рідко вводив меццо-сопранові партії в свої опери. Відоме його висловлювання «Contro tutto e contro tutti fare opera di melodia!» (тобто, опера передусім має бути мелодичною). Любив творити музику для конкретних виконавців, враховуючи їх індивідуальні особливості: Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Беньяміно Джильї, Тітта Руффо.. Охоче використовував народні пісні, танцювальну музику і, навіть, музику з оперет.
Опери з’являлися на оперних сценах одна за одною. Найвідоміші з них: Тоска», Манон Леско, Богема» і нині не сходять зі світових оперних сцен. Здебільшого його очікував успіх. Проте, не завжди. Поряд з тріумфальним сприйняттям його опер і всесвітнім визнанням, були і невдачі.
Першою невдачею була опера «мадам Баттерфляй».
І тут слід було б згадати про одну із пристрастей Маестро – автомобілізм. Свій перщший автомобіль він придбав 1900 року. Пуччині, завзятий автомобіліст, любив «витискати» з машини все, на що вона була здатна. 1903 року він повертаючись з автомобільної мандрівки разом із членами сім’ї розвинув максимально можливу швидкість і побачив стрімкий обрив. Загальмував, проте гальма виявился неефективними. Автомобіль і його пасажири впали з висоти в 5 метрів. Серйозну травму отримав лише водій. Діагностовано перелом стегна. Проте знерухомлення маестро Пуччині кокситною ґіпсовою пов’язкою не перешкодило його творчій діяльності. 1909 року спаланув публічний скандал, пов’язаний з іще одною пристрастю. Мучена ревнощами дружина композитора пані Ельвіра звинуваила чоловіка в подружній зраді з хатньою робітницею, через що остання покінчила з життям. Судовий процес закінчився призначенням солідної суми відшкодування [1,3].
Рис.2 Маестро Пуччині - автомобіліст
На оперу «Мадам Баттерфляй» композитор покладав велику надію, вірив, що вона стане його найкращим твором. Писав він її в ліжку, знерухомлений кокситною ґіпсовою пов’язкою. Для прем’єри обрано найпрестижніший театр Італії – La Scala, а на головну роль – італійську співачку Розіну Сторкіо (Storchio). Прем’єра відбулася 17 лютого 1904 року.
З перших тактів опери серед публіки запанувала зловісна тиша. Після першого акту почулися вигуки, мовляв показані сцени схожі на "Богему". Головною причиною провалу "Батерфляй" вважали її незвичну для італійців розтягнутість. Окрім того, публіці не сподобалася камерність опери, відсутність масових сцен. . В другому акті протяг підняв сукню співачки Розіни Сторкіо. Із залу почулися вигуки: "Баттерфляй вагітна!". почали мукати, кукурікати та сміятися. Тут, зовсім правдоподібно, зіграла свою роль каталізатора замовлена недругами композитора т. зв. кляка – організована і керована клякерами група найманих осіб, які своїми бурхливими аплодисментами і схвальними вигуками здебільшого мали сприяли позитивному сприйняттю спектаклю і його успіхові, або ж, навпаки, ініціювали його негативне сприйняття. Вслід за публікою спектакль висміяла преса. Ранком продавці бігли попід вікнами композитора, вигукуючи: "Фіаско, маестро Пуччині!" Впродовж двох тижнів композитор не виходив з дому. не хотів нікого бачити. А проте друзям, що серед них провідну роль відіграв Артуро Тосканіні, вдалося його переконати, що варто спробувати «реанімувати» оперу. На головну роль запросили Соломію Крушельницьку.
«Плаксива ґейша». Так характеризувала Соломія Крушельницька сценічний образ Чіо-Чіо- Сан – madame Butterfly, Це, мовляв, зовсім не її амплуа. Її сценічні образи – жінки-героїні, скажімо – Брунгільда з «Валькірії». А проте Тосканіні, приятель Соломії, зумів вмовити співачку не лише реабілітувати осміяну «пані Метелик» своєю грою, а й допомогти, разом з Тосканіні, ґрунтовному вдосконаленню опери, активну участь в якому взяла пані Соломія. З її допомогою Пуччині змінив драматургію, переробивши оперу з двоактної (друга дія в першому варіянті тривала аж півтори години!) на триактну.
Пуччині був знайомий із Соломією ще з того часу, коли українка дебютувала на італійській сцені в його опері «Манон Лєско»; згодом знайомство переросло в щиру дружбу".
Нову версію поставили 29 травня того ж таки 1904 року у театрі «Ґранде» в Брешії. Як Соломія Крушельницька в головній ролі, так і сама опера мали шалений успіх. До рампи по сім (за іншими даними – по 17) разів викликали дириґента, композитора і провідну солістку, преса обдарувала її найвищими епітетами щодо неперевершеного співу акторської гри. На біс виконувалися арії, зокрема – фінал дуету "Чудова ніч", романс Чіо-Чіо-Сан «Чуєш, ще прийде день жаданий».
В кабінеті маестро Пуччині над його письмовим столом завжди висіла одна єдина фотографія - портрет Соломії Крушельницької, як пам’ять про відродження ґеніальною артисткою його опери "Мадам Баттерфляй". Партію Чіо-Чіо-Сан Соломія виконувала близько 100 разів у театрах трьох континентів [14, 16].
Рис.3 Соломія Крушельницькав ролі Чіо-Чіо-Сан
А тепер – про «Турандот». Оперу-казку, яка стала лебединою піснею маестро Пуччині. Коротко пригадаємо її зміст:
Принц Калаф має намір розтопити крижане серце китайської принцеси Турандот і дає згоду на макабричну пропозицію: він має розгадати три загадки, що їх запропонує принцеса, або… йому відсічуть голову. Принц не лише розгадує загадки, але й своїм наступним вчинком приборкує жорстоку Турандот і призводить до миру і злагоди. До речі, на 120-річчя Львівського театру опери, за умов карантину, оперу усе ж таки поставили на Львівській оперній сцені в листопаді 2020 року
ХВОРОБА
У 1921 році Пуччині почав писати «Турандот»,точніше – її нову версію і до листопада 1922 року він закінчив оркестрування першої дії. На той час він отримав перероблений проект другої та третьої дії лібретто. 1924 року закінчено другу дію і береться до оркестрування першої дії [9]. Того ж таки 1922 року Маестро пише друзям, що його все більш і більш тривожить хворе впродовж семи місяців горло, лікарі призначають йому санаторне лікування з приводу «фарингіту, тонзиліту і ревматизму» проте – без особливого успіху. Влітку 1924 року композитор пише друзям, що його все більше тривожить біль у горлі.
Восени 1923 року Пуччині, разом з диригентом Артуро Тосканіні паралельно працюють над уже закінченими частинами партитури і переходять до оркестрування третього акту. Цього часу він пише приятелеві: «Моє горло хворе. Отоларингологи, до яких я звертався, наполягають на тому, що це запалення, призначають то те, то інше лікування.»
Час іде, хвороба прогресує. До болю в горлі при ковтанні, який іррадіює у вухо приєднується хрипота. Напровесні 1925-го хрипота підсилюється, шия змінює свою форму - маестро вже не може застебнути ґудзик коміра. Лише зараз, за наполяганням друзів, Пуччині консультується у славних оториноларингологів Francisco Torrigiani, Giuseppe Gradenigo і Ezzio Totti. Доктор Торіджіані, оториноларинголог із Флоренції, констатує пухлину розміром з волоський горіх в ділянці надгортанника, яка перекриває голосову щілину. і збільшені лімфатичні вузли шиї.Біопсія підтверджує діагноз. Висновок консиліуму невтішний: рак гортані з метастазами в шийні лімфатичні вузли [7, 11]. Слід зауважити, що напочатку ХХ століття т.зв. зовнішній (extrinsic) рак присінку гортані з шийними метастазами вважався іноперабільним. То ж вирішено піддати хворого лікуванню радієм. З цією метою композитор їде потягом до Брюсселя. Сподіваючись продовжити працю над оперою, він бере зі собою 36 сторінок нот та та ескізні записи до фіналу опери «Турандот».
7 листопада доктор Луї Леду в Брюсселі розпочинає лікування. Спочатку проводиться аплікація радію з допомогою радієвого коміра [8]. Цього часу