Олександр КІЦЕРА

ІҐНОРАНТИ ХХІ століття

Нещодавно симпатична ведуча запитувала на вулицях княжого Львова зустрічних молодих людей: «Хто такий Іван Франко?» Юнаки і юнки віком 15-16 років не змогли відповісти на це питання, лиш один з п’яти сказав; «Здається писав вірші… Всі інші опитані не знали… Ignoramus – не знаємо. І згадалися далекі аспірантські часи, коли ми відвідували курси англійської мови.

«І на хрєна вам ето, рєб’ята,-дивувався парторг кафедри доцент П. -Вот я окончіл ЦПШ (церковно-парафіяльну школу) і ВПШ (вищу партійну школу) і нікакіх язиков нє знаю, ну іх на…, І нє нада! Пусть оні, капіталісти, русскій учат!» Коли я дещо необережно натякнув, що, мовляв, ви одягнені в усе імпортоване з капіталістичних країв, доцент відповів: а ето жєна купіла…»

Іґнорант, а, ч. особа з обмеженим світоглядом, яка не цікавиться нічим, окрім того, що має для неї певну вигоду, недовчена, необізнана, нездатна зрозуміти особа. Латинською - – іgnoro, avi, atum – не знати, не уявляти, бути незнайомим. Ignotus, a, um – той (та, те), що не знає, невідомого походження. Та й англійською: І was ignorant of the time — я не знав, котра година. Що ж, якщо незнання стосується лише години чи дати, це ще «пів-біди»…

Далеких дев’яностих років діаспорні друзі-Українці водили мене лікувальними установами США. І, уявіть собі, американці з вищою освітою, яким мене представляли, як лікаря з України, жодним чином не могли зрозуміти, яка різниця поміж раша і Юкрейн. «You stupid Yankee -обурювалися американські українці,- there is a big difference between Ukraine and Russia». Недаремно застерігав мене мій добрий приятель, який осів в США після Другої Світової, доктор Ахіль Хрептовський: «Олесю, прошу тебе – не зачаровуйся американцями. Вони всі – дурні кавбої. А якщо зустрінеш розумного, то це – українець.

Вперті заморські іґноранти згадуються в наш час, коли американський президент не може зрозуміти, хто аґресор, а хто – жертва аґресії в російсько-українській війні. І, взагалі, чи це війна, чи просто – конфлікт. Дивуєшся такій необізнаності і, врешті, розумієш, що перед тобою – іґнорант. Коли б то лише іґнорант…

Із 5 років Дональд пішов до приватної елітної школи К’ю-Форест. У дітей цієї школи виховували класичні на той час чесноти: посидючість, терплячість, пошану до правил. Хлопець жодним чином не вписувався в цю атмосферу, його часто карали, він став носити холодну зброю, поставив синець під оком вчителя музики. Погамувати розбишаку мала б військова служба. То ж у віці 13 років, без жодного бажання, юний Дональд став кадетом приватної Нью-Йоркської військової академії.(https://www.obozrevatel.com/ukr/politics-news/psihologichnij-portret-trampa-yak-jomu-vzhaetsya-robiti-scho-hoche-i-zavzhdi-vihoditi-suhim-iz-vodi.htm). А університетська освіта? Дональд Трамп провчився 2 роки у Фордгемському університеті, і вирішив, що університетські науки – не для нього. То ж закінчив Вортонську школу бізнесу, отримав ступінь бакалавра наук з економіки та спеціалізацію у сфері фінансів. і почав працювати у сімейному бізнесі.(https://www.obozrevatel.com/ukr/politics-news/psihologichnij-portret-trampa-yak-jomu-vzhaetsya-robiti-scho-hoche-i-zavzhdi-vihoditi-suhim-iz-vodi.htm). Чи не надто низький освітні ценз для президента великої країни? Але американські виборці вирішили інакше.

А може справді ті знання геть непотрібні. Бо ж, дорогий мій читачу, живемо ми з Тобою в добу інформаційних технологій, коли практично всі члени суспільства і, передусім молодь, не випускає з рук своїх смарт- чи айфонів і, здавалося б, не мала б страждати від недовченості. А проте, а може саме через це, -масове сприйняття «пережованої» і, часто-густо, фейкової інформації зростає, то ж середній безкритичний споживач Інтернет-продукції, іґнорант, поповнює когорту всезнайків, компетентних (на їх думку, звичайно) в усіх галузях науки і повсякденного життя: від космогонії до сантехніки і…музики. Бо саме вчителя музики побив початкуючий учень музичного класу Дональд, вважаючи, що той вчить не так, як треба.

Ото ж то воно… Все частіше зустрічаємо продукт кінця ХХ – початку ХХІ століття – анозоґнозію, або ефект Данінґа-Крюґера.

Саме на зламі цих двох століть з’явилися публікації на тему анозоґнозії

David Dunning

Justin Kruger

американських соціальних психологів Девіда Данінґа (професора психології Мічиганського університету) та Джастіна Крюґера (професора Нью-Йоркського університету). Виник навіть термін «ефект Данінґа-Крюґера», надалі – ЕДК. Йдеться про те, що люди з низьким інтелектуальним рівнем, та з мінімальними здібностями, здебільшого здатні до високої самооцінки і, навпаки, чим вищий рівень інтелекту особи, тим критичніше вона ставиться до себе, тим частіше сумнівається. Відповідно, перші, тобто «всезнайки», або, німецькою «Besserwisser» (ті, що все знають краще) здебільшого виносять, анітрохи не сумніваючись, хибні рішення і будь що наполягають на їх слушності. Цю особливість називають сліпотою некомпетентних або анозоґнозією (відсутністю критичної оцінки своєї хвороби чи недоліку). Про анозоґнозію в політиці ми вже згадали.

А тепер спроектуймо ЕДК на медичне середовище. Кожен знає, що поради щодо лікування любить давати що другий громадянин України. Коли сімдесятих років я заразився під час операції гепатитом «В». одна з лаборанток цілком серйозно радила мені (уже майже докторові медичних наук) з’їсти …декілька вошей, які обіцяла роздобути у циган. Не втрачаючи гумору навіть у цій ситуації, я запропонував лаборантці відремонтувати мій годинник, який саме зупинився. «Я не вмію!» - обурилася пані-всезнайко. «А лікувати інфекційні хвороби вмієте?»-запитав я.

Сімдесят років в медицині – це не мало. З того – шістдесят років мені доводилося вчити – студентів і лікарів. Переконався: ті, хто хоче стати добрим лікарем і, навіть, ті, хто має «за спиною» солідний багаж знань – завжди приходять з питаннями, просять поради, безпосередньо (під час циклу на ФПДО), чи й потім, телефоном. Водночас, утворився прошарок лікарів-всезнайків. Такий Besserwisser завжди впевнений в собі і своїх рішеннях. В його робочому кабінеті чи в особистій шафці в ординаторській ви не знайдете книжки – підручника чи довідника. Якщо ж він потрапляє на передатестаційний цикл, намагається будь-що викрутитися від лекцій і семінарів. Він ніколи не запросить на консиліум старшого, а чи й молодшого колегу, вважаючи наявний багаж знань вічним і незмінним. Бійтеся такого лікаря.

Ще страшніше, коли особа без будь-якої медичної освіти береться виконувати складні нейрохірургічні операції, що, звичайно, закінчується трагедією. Довіру до такого анозоґностика може потенціювати явище савантизму

Синдро́м сава́нта, саванти́зм – доволі рідкісне явище, коли людині з порушеннями інтелектуальними або/та коґнітивними розладами властиві особливі здібності чи таланти в якійсь вузькій сфері діяльності: мистецтві, математиці, мистецтві. Яскравою ілюстрацією поєднання ефекту Данінґа – Крюґера з савантизмом може, на перший погляд, слугувати випадок «доктора Пі», а саме – його здатність запам'ятати 30 мільйонів цифр числа Пі. Проте, ймовірно, ці «здібності» він завдячував внутрішньовушному телефонові…

Зауважимо при цьому, що в рідких випадках можливе поєднання савантизму з автизмом. Так, в серіалі Good Doctor молодий хірург замкнутий та мовчазний є неоціненним, коли треба згадати опис тих чи інших нетипових хірургічних втручань (цілі сторінки підручників та посібників хірургія).

І, навпаки, якщо лікар чесно скаже пацієнтові, що він ще не впевнений в діагнозі, що йому треба щось «підчитати», з кимось порадитися, пошукає довідкових матеріалів в довіднику, персональному комп’ютері, планшеті чи смартфоні, знайте, цьому лікареві можна довіритися.

Практика консиліумів, на жаль, все більше заникає. Лікареві-всезнайкові здається, що звертання до колеги з проханням скласти консиліум, порадитися щодо діагнозу чи плану лікування, зашкодить його престижеві. А шкода. За моєї медичної молодості це було частою практикою. Старі лікарі, що вчилися «за Польщі» навіть зверталися один до одного «panie konsyliarzu». Цим звертанням підкреслювалося, що той, що звертається, уважає свого колегу таким, якого він охоче запросить на консиліум.

В популярному романі Вінстона Ґрума (не «Грума»; український переклад, очевидно здійснювався з російського, бо гасел на «hroo» в словниках немає, а «groom» - доглядач за тваринами) «Форрест Ґамп» (знову ж таки, не «Гамп» - горб, бо герой зовсім не горбатий, а саме «Ґамп» від gump(tious)-спритний, заповзятливий, кмітливий) головний герой влучно характеризує ЕДК – «для дурня – всі дурні». Хоча… Форест Ґамп зі своїм IQ, нижчим за 70, виявився кмітливим (gumptious) в математиці, деяких спортивних іграх, шахах, а також у військовій службі, що контрастує з його загальною обмеженістю. Цей феномен має свою назву – савантизм (з фрацузької savant (savã) – вчений. Йдеться про прояв у розумово обмеженої людини екстраординарних здібностей в одній чи декількох галузях (відомі саванти – музиканти, композитори, поет та ін.). Особа, що не вміє до ладу зав’язати шнурівки, може виявитися, скажімо, надздібним математиком…Але це вже тема іншої розмови.