Одіозний

Nomina sunt odiosa (Nöfn eru hvimleið) Саме так назвав свій короткометражний експериментальний фільм, створений 1975 року молодий того часу (21 рік) ісландський кінорежисер Фрідрік Тоур Фрідрікссон (Friðrik Þór Friðriksson). У фільмі йдеться про перший день після закінчення навчання в одному з ліцеїв у Рейк’явіку, розповідається про вчорашніх ліцеїстів, не називаючи їх імен, уважаючи їх зайвими, непотрібними, одіозними.

То чому ж ці імена одіозні. Адже одіозний (odiosus), це, перш за все, той, хто викликає негативне ставлення до себе; небажаний, неприйнятний, хтось, хто заслуговує на осуд. Одіозним називають, скажімо, Єжова -ката української інтелігенції («Політична система для України – історичний досвід і виклики сучасності» (О. Г. Аркуша, С. О. Біла, В. Ф. Верстюк та ін. Київ, 2008).

В підручнику «Політологія» (Київ, 2002) продажність, безпринципність, легковажність відносять до одіозних рис. Адже латиною прикметник odiōsus – вартий ненависти, від менника odium – ненависть, ворогування,, а ще ближче – від дієслова ōdisse – ненавидіти. Польський відповідник прикметникові odiōsus – ohydny, болгарський - омразен, словацький – protivný.

Невже саме це значення мав на увазі Марк Тулій Цицерон (106-43 д.н.е.), давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор, один із зачинателів римської розповідної прози та політичний діяч республіканського періоду, коли проголошував у своїй промові на захист защиту Росція Амерійського": Homines notos nominare odiosum est. (Називати відомих людей небажано", або, в спрощеному варіанті Nomina sunt odiosa (Імена не бажані). Звичайно, ще інші переклади прикметника odiosus – не бажаний, зайвий. То ж «імена зайві», «не називаючи імен».

Власне в цьому розумінні вживається це прислів’я і його переклад в українській літературі, наприклад – в автобіографічному творі П.Куліша.

За стараннями того ж протектора (вмовчимо його чесне ім'я, бо так треба) дано Кулішеві службу — редактора статистичного одділення у Міністерстві государственних імуществ. Служив він там з один рік, і представлено його цареві до вищого чину. Цар Миколай з науки докладчика (nomina sunt odiosa) написав своєю рукою: "Не производить" (у чин). А чин багацько тоді значив, (Пантелеймон Куліш «Жизнь Куліша»)

А також в романі Михайла Старицького «Богдан Хмельницкий»

При неудаче! – даже привскочил выходивший из себя гетман. – При неудаче прислал бы, конечно, чтобы предупредить нас, чтоб... триста перунов! А при удаче к чему ему торопиться? Ведь он мог же и загоститься в этом разбойничьем гнезде. Пока всех перевяжешь, пока всех их добро упакуешь, нужно время... Не так ли, панове? Ведь логика вопит за меня... но многим она чужда; впрочем, nomina sunt odiosa*, – протянул он руку к ковшу и, наполовину расплескав его по дороге, опрокинул в рот.

(Михайло Старицький «Богдан Хмельницкий»).

Виділення в цитатах – мої.

В підрядковому поясненні подано тлумачення «Не будем называть имен».

А проте в багатьох випадках називати імена одіозних осіб конче потрібно.

Чи не так?!