САРДОНІЧНА ПОСМІШКА

Цього лева я сфотографував декілька років тому, в парку Олеського замку. На його обличчі, пробачте – морді, блукає лукава посмішка. І згадалося мені навчання на кафедрі інфекційних хвороб багато, ой як багато років тому. Розповідаючи про перебіг правця наш викладач підкреслив, що серед перших ознак цієї хвороби є сардонічна посмішка, тобто гримаса, яка виникає внаслідок судомного скорочення мімічних м’язів: кутики рота відтягнуті назад і донизу, зуби, міцно стиснуті, а брови і крила носа припідняті.

Слово сардонічна, стосовно до посмішки, має, залежно від контексту, безліч синонімів: глузлива; презирлива, єхидна, іронічна, саркастична, іронічна, уїдлива, їдка, зловтішна, сатирична, знущальна, злісна; злобна, гірка, глузлива мефістофельська, жовчна, саркастична, сумна, отруйна,

Вираз risus sardonicusможна зустріти в знаменитій поемі Гомера "Одіссея і пов’язаний цей вираз, зокрема прикметник «сардонічний» (σαρδάνιος, в латинізованому варіанті - sardanios), зі Сардинією, точніше – з рослиною, що росте в цьому краї. Але про все за порядком.

Ото ж, картаґеняни, або ж пунійці, громадяни Картаґену (чи Карфагену, залежно від того, як хто читає грецьку літеру ϴ), міста-держави, заснованої Дідоною, отою самою, що про неї згадують в «Енеїді»

(В тім городі жила Дідона,

А город звався Карфаген.

Розумна пані і моторна...)

не дуже панькалися зі своїми перестарілими родичами. Де вже там будинки опіки, де там соціальне забезпечення, пенсія…

То ж, щоби ті, нездатні до суспільно корисної праці, діди не поїдали даремно хліб (фініки, рибу), їх, в порядку евтаназії, частували препаратом рослини шафранового омежника або болиголова водяного, сімейства моркв’яних (Oenanthe crocata). Ця отруйна рослина має ще одну назву - сардонійське зілля (грецькою Сардинія - Σαρδώ). Шафрановий омежник містить алкалоїди енантотоксин і дигідроенантотоксин, які блокують рецептори ГАМК і пошкоджують центральну нервову систему, спричинюючи сильну судому м’язів. Цю отруйну рослину описав Ізидор із Севільї в багатотомному творі «Etymologiarum sive originum libri XX».

Отже, старі люди помирали з характерною ґримасою на обличчі, яку зібрана для цього ритуалу публіка трактувала як посмішку щастя. Пунійці вірили, що risus sardonicus – ознака початку потойбічного життя, назустріч якому іде, посміхаючись, «ощасливлений» дідусь.

Напій подавали також засудженим на смерть злочинцям, після чого скидали їх зі скелі в прірву.

Сардонічну посмішку бачимо на обличчі фільмового Джокера. Сардонічним сміхом регоче зачарований Сніговою Королевою Кай.

Бачимо сардонічну усмішку на обличчі вгодованого і самовпевненого власника престижного позадорожника, коли він обганяє інваліда на старенькому «Запорожці». Про спотворену усмішку, спричинену компрачикосами читаємо у романі Віктора Гюґо «Людина, яка сміється». «Bucca fissa usque ad aures, gingives denudates, nares habent mutilans… nasoque murdridato… Masca eris et ridebis sеmper!» («Щоки розрізані до вух, ясна оголені, ніздрі у них вирвані…ніс спотворений Станеш маскою і сміятимешся вічно»).