БУРЬОНКА

Ну, жодним чином не можуть наші фірмачі розстатися з брендами від рашки.

Тримаю в руках вершки з фірмовим знаком «Бурьонка» і зображенням рябенької корови на пакеті. Вироблено в Вінницькій області фірмою «Люстдорф», що на вулиці Коцюбинського,1. Товариство з обмеженою відповідальністю, то ж, можливо, мовний закон в Україні їх не хвилює. А нас хвилює. Бо ж де, хто, коли в Україні називав чорну корівку в білі плями (або навпаки) «Бурьонкою». Таку корівку ви бачите на першшй світлині. «Рябенька», в західних областях «Красуля» (від прикметника «крАса», з наголосом на перше «а», який є синонімом прикметника «рябенька»). Поляки мають бренд молочних товарів «Łaciate» з «лацятою» (білою в чорні «лати») корівкою на етикетках.

А буру корівку (вона так і називається «карпатська бура») ви бачите на другій світлині.

Отака то русифікація задніми дверима. До речі, і наше телебачення не пасе задніх. Скажіть, де, хто, коли бачив в творах українських письменників імена «Мар’я», «Дар’я» і, відповідно, «Маша», «Даша». хоча так гарно звучить українське «Марійка», «Маруся», «Дарця», «Даруся», «Даринка». Пасербицю на українських каналахназивають «падчеркою», а черевики – ботинками. Неодноразово чуємо «добросовісний» (сумлінний), «про що йдеться мова» (про що йдеться, або про що мова), «краєугольний камінь» (наріжний камінь), «снаряди» (набої), «наглий» (нахабний). «по законам військового часу» (за законами воєнного часу), «в цьому заключається…» (в цьому полягає…). І це – далеко не повний перелік «дивних перлів» наших ведучих.

Бажано, щоби ведучі та інші працівники ТВ (телєвізії, а не телебачення бо на можна поєднувати латинське “tele” з українським «бачення», адже «телєскоп», «мікроскоп», а не «дрібноскоп», «далекоскоп») бодай час до часу удосконалювали свою українську мову на курсах, керованих мовниками високого рівня. Це особливо стосується тих ведучих, які в побуті розмовляють російською мовою.

Фірми Бог-знає чиїх перевізників: Больт», «Укльон»(саме так воно читається латинкою)… - Пані й Панове! «Здесь русский дух, здесь русью пахнет», якщо за Алєксандром Серьгєїчєм. А, може, не лише пахне?! Бо чия насправді фірма спритного забудовника «Парус». Та ж українська фірма мала б називатися «Вітрило». Нашою солов’їною цей рушій кораблів-вітрильників саме так і називається - «вітрило». А «Сельпо» - як зворушливо-ностальгічно за совком звучить ця назва сільської торгової точки. «Сєльскоє патребітєльскоє общєство», бренд, перенесений живцем з есересеру до бандерівського Львова. Якщо вже вас, панове, пардон – таваріщі, так тягне «назад до совка», то українською мало б бути «ССТ» (сільське споживче товариство).

Але, проте, чи мало є історичних назв українських виробничо-торговельних комплексів, за якими слід було б ностальґувати і, за будь якої нагоди нагадувати про цю сторінку української історії. І «Центросоюз» і «Маслосоюз» і «Народна Торгівля» і «Фортуна Нова» і «Союзний Базар», і «Червона Калина». Ба, ні, совок вам ближчий і рідніший.

А вже зовсім погані справи з українською граматикою, зокрема – з чергуванням голосних при переході з закритого складу у відкритий. Чуємо: «Антіна», «львів’янин» тощо. А потрібно писати і читати:

Антін – Антона, Антонович;

Лаврін -Лаврона,

Прокіп, Прокопа,

Львів - Львова, львов’янин.

Створюється враження, що за чистотою мови, яка лунає з голосників телевізорів, радіоприймачів, чи інших засобів масової інформації, або ж променіє з промовистих вивісок, ніхто не слідкує, ніхто не робить зауважень і не проводить занять удосконалення української мови. Чи, можливо, я помиляюся?