Величання, шанування…

«Паки і паки», як сказав би лікар, письменник, дипломат і мовознавець Модест Пилипович Левицький, повертаюся до питань етикету в засобах масової інформації. Бо ж часто-густо необізнаність ведучих в радіо і на ТБ просто вражає. Передусім, коли молоденька ведуча звертається до полковника чи ґенерала, нехай у резерві, відставці чи на пенсії, фамільярним «пане Іване!».

Аж до першої половини ХХ століття був досить розповсюдженим вираз «амікошонство» [від французьких слів ami — друг, приятель і cochon — свиня], що означав безцеремонне, недоречно-фамільярне звернення, панібратство-«свинобратство», нав'язливу і небажану фамільярність під виглядом дружби. Не зайвим буде підкреслити, що прояви амікошонства зростають пропорційно до дози випитого алкогою. У тверезих прояви амікошонства не такі яскраві, хоча…

В европейських країнах заведено, що особа, яка пройшла нелегкий шлях військового, зберігає за собою останнє військове звання на все життя. Отже: «пане полковнику», «пане капітане», “monsieur le colonel”, “Captain Hastings”.

Вважаю, що таке звертання слід відновити в Україні, де пошана до військових повинна стати одним зі стовпів етикету.

Інша справа, коли розмовляють однокурсники чи комбатанти. Тут вже звертання по імені цілком до речі.

Коли йдеться про науковців, особливо – старших за віком, то їх теж аж ніяк не личить називати по-імені, навіть з додатком «пане». Бо ж для того, щоби отримати науковий ступінь чи звання, потрачено немало часу і зусиль. То ж «пане маґістр», «маестро» (це – до діячів мистецтва), пане професоре, доценте тощо.

Десь загубилися на воєнних і повоєнних шляхах титули, якими вшановували юристів – «пане меценас» чи фармацевтів – «пане маґістер». Зрештою, виручає ще одне чемне звертання «пане добродію».

Титул «пане доктор (пані доктор)» в наш час заведено ототожнювати з професією лікаря, хоча перед другою світовою війною так називали кожного, хто захистив докторат з будь-якої галузі знань. У різних країнах вимоги і характеристики докторського ступеня різняться. У нас ступінь доктора філософії (додаток«філософії» означає належність до гуманітарних наук) з додатком галузі знань (напр. доктор філософії в медицині) прийшов на зміну вченому ступеневі кандидата наук. До́ктор наук або доктор габілітований -найвищий науковий ступінь, який присуджують людині після захисту докторської дисертації або виконання інших вимог. В усякому разі Івана Франка титулували паном доктором. Можливо цей титул поступово відродиться.

Наприкінці вісімдесятих років ХХ століття до України стали вчащати представники української діаспори зі США. Декого з них обурювала практика застосування українцями «імені та по-батькові». Признаюся, і мене в дитинстві дивувало, коли друзі моїх батьків, вихідці з Волині зверталися до мого Тата «Омеляне Олександровичу». Згодом ця форма звертання насаджувалася приїжджими зі сходу, передусім – нашими вчителями. І, цитуючи незабутнього Станіслава Пилиповича Людкевича, «на то не було ради». А, проте, чи так уже чужа українцям ця форма звертання? Згадаймо, як називали потомків княжих родів: Ольговичі, Святославичі, Мстиславичі. І нікого не обурює опубліковане в історичних джерелах: «Рюрик Ольгович», «Олег Святославич» і т. п. Та й у часи Івана Степановича Мазепи вживання імені по-батькові увійшло в моду. Напевне, не без впливу його зрадливих «протекторів», згодом - лютих ворогів.

Особливі труднощі виникають у ведучих, особливо – «не оцерковлених» в титулуванні сановників християнських церков. Бо ж до єпископа звертаються «Ваше Преосвященство», до архиєпископа – «Ваше Високопреосвященство», до Патріарха – «Ваше Блаженство», «Блаженніший». Проте існує універсальне слово, яким можна вшановувати будь-якого священнослужителя від єпископа до Патріярха – «Владико». Універсальним звертанням щодо священика, монаха, монахині буде: «Преподобний (преподобна) отче, брате, сестро.

На Заході всі ці форми частково, або й зовсім втрачаються. Показовим є моє знайомство з одним з австрійських єпископів, який, як молодший за мене, запропонував звертатися до нього …по-імені. Коли я. усе ж таки, попросив назвати форму офіційного звертання до єпископа, він задумався і сказав: «Пане Єпископе (Herr Bischof!)». «А може Excellenz?»-знову запитав я і зрозуимів, що «пальнув дурницю», бо пан Єпископ щиро розреготався.

То що це за титул «ексцелєнція» і коли його застосовують?

Excellentia – почесний титул, стиль звертання, гоноратив, наданий деяким високопосадовцям або урядовцям суверенної держави, чиновникам міжнародних організацій або представникам вищої аристократії.

Латиною прикметник еxcellens, -entis означає: високий, високопоставлений, відмінний, надзвичайний, переважний, знаменитий. Відповідно іменник еxcellentia, -ae f- висока особа, особа, переважна над кимось (звідси бундючний російський титул царських часів «превосходительство»), особа високих моральних якостей, знань (що далеко не завжди було властивим тим самим «превосходительствам», особа високого аристократичного походження (теж не завжди властива «превосходительствам»). Англійською excellence – перевага,висока якість, видатна майстерність, excellency вищість (за когось), excellent – чудово, відмінно. Демократизація!

Особисто мені довелося лише один раз звертатися цим титулом, а саме1937 року на авдієнції до митрополита Андрея Шептицького. Зрештою, титул належався Митрополитові, як графові. Нині його (титул) можна почути з уст дипломатів, адресованим до послів, міністрів, президентів, рідше – до членів королівських родин.