Кляка. Карикатура невідомого походження. З Інтернету.

Кляка і клякери

В наш час слова кляка і клякери вживаються рідко.

Слово клякер (клакер) походить з французької мови і, як дієслово, має низку значень, частину з яких наведено нижче:

Claquer la portière (гримнути дверима)

Сlaquer des dents (клацати зубами).

Claquer son grand manteau. (лопочуть (поли) його старого пальто).

Сlaquer mes nerfs. (лоскотати мої нерви)

Сlaquer des millions (орудувати міліонами).

У французькому словнику до цього слова, вжитого, як дієслово, наведено такі відповідникм: плескати, аплодувати, клацати, бути голодним, гоноруватися, тріснути, вмерти, витратити (гроші, сили), розтягнути (м’язи

Що ж до іменника claqueur є лише один переклад - клякер (клякер) в театрі. Саме клякер а не клакер, бо ж у французькій мові, з якої походить це слово, є лише м’яке «l» (-ль). Тверде «ł» є в польській мові, але і в ній іменник «клякер» співзвучне радше дієслову klaskać (плескати, аплодувати), ніж «kłamać» (брехати). Зрештою іс в українській мові клаки, ів, мн., це синонім клоччя.Ото ж клякер (а не клакер) – особа, найнята для ініціювання бажаної реакції на виступи акторів, спектаклі, а також… на промов державних мужів.

Історія театру, зберегла спогади про наявність кляки уже в Атенах четвертого століття д.н.е. в театрі Діоніса. До послуг клякерів вдавалися два відомі. поети драматурги-комедіографи Филимон Старший або Сиракузький (Φιλήμων; 362, - 262 до н. э.,) та Менандр (Μένανδρος; 342 — 293 до н. е.) - засновники нової атичної комеді, Филимонова кляка була вочевидь сильнішою, тому її наймач зазвичай виходив на перше місце. Він випередив Менандра в громадській думці та змаганнях, використовуючи добре навчених і щедро оплачуваних клякерів.

Римський мператор Нерон (Nero Claudius Drusus Germanicus) відомий тиран, жорстоко розправившись зі своїми справжніми і гаданими суперниками, уявив себе всебічним мистцем. Він став влаштовувати публічні покази свого мистецтва, використовував кляку для успіху презентації своїх музичних творів Праця клякерів щедро опрачувалдася. Скажімо, антрепренер клакерів отримував за кожен підтриманий клякерами виступ до 400 тисяч сестерцій.

Застосування своєрідних клякерів у Франції поетом Jean Durant полягало в тому, що він закуповував деяку кількість квитків на свої поетичні виступи і заповнював їх шанувальниками поезії. Згодом цю практику перехопили інші поети і драматурги. Його приклад спонукав інших поетів і драматургів, як-от Жака де Ла Морльєра (chevalier Jacques de la Morlière) та Клода Жозеф Дора (Claude-Joseph Dorat) використовувати таких «квиткових клякерів» для власних вистав.

Врешті чинність кляки стала у Франції ХІХ століття настільки популярною і затребуваною, що 1820 року в Парижі М. Sauton відкрив «Б’юро для забезпечення успіху акторам і драматичним творам». Першим клієнтом цієї установи був популярний театр Comédie Française. Незадовго бюро стало приймати замовлення від режисерів на масову кляку, чисельність якої сягала 500 клякерів. Sauton, заповзятливий підприємець-клякер виконнував свою працю солідно.. Керівник бюра здебільшого укладав угоду з імпресаріо, тоді приходив на ґенеральну репетицію та відзначав в своєму примірнику партитури моменти вистави, в яких слід було реагувати тим чи іншим чином, тобто підтримати виконавців, тобто практично писав партитуру поведінки клакерів. А під час спектаклю клякери різної спеціалізації плескали, кричали «браво!» і «біс!», плакали, сміялися. Наступного дня музичні журналісти (преса часто вступала в колаборації з клакою) додатково фіксували успіх чи фіаско спектаклю, апелюючи до пережитих слухачами емоцій. Послуги кляки оплачувалися за певними тарифами. Так, на початку ХХ століття газети зазначали: «За аплодисменти при виході, якщо це джентльмен - 25 лір; якщо леді -15 лір; звичайні аплодисменти за ходом вистави - 10 лір; гучні та тривалі аплодисменти у ході вистави - 15 лір; ще гучніші та триваліші аплодисменти - 17 лір; за вигуки “bene” та “bravo” -5 лір; за “bis” - 50 лір.

Cеред професійних клякерів були такі вузькі фахівці:

commisaires, які завчали спектакль напам’ять, щоби цитувати відривки з нього; демонструючи його гадану популярність

nargueurs, які голосно реготали з дотепів і жартів;

bisseurs, що їхньою спеціальністю було кричати «біс»;

chatouilleurs (лоскотальники), намагалися підтримувати глядачів у гарному настрої протягом усієї вистави.;

pleureurs,переважно жінки,які плакали у зворушливих моментах, прикладаючи до очей хустинки.

Керівники організованої кляки мали в театрах зарезервовані місця ля своїх функціонерів.

Одним із перших деструктивних успіхів кляки, найнятої недоброзичливцями, був зрив прем’єри опери Россіні «Севільський цирюльник» в Римі 20 лютого 1816 року. Постановка пройшла невдало, її фактично зірвали клакери). Праця клякерів негативно вплинула і на наступні виконання опери, гальмуючи зростання її популярності. Кляка, відповідно спрямована на негатив, зіграла свою роль в провалі прем’єри опери Джакомо Пуччині «Мадам Баттерфляй». Застосування кляки в оперному театрі – предмет особливого обговорення.

Деструктивну роль кляки використано в часі прем’єри опери «Севільський цирюльник у Римі 20 лютого 1816 року. Того часу вже існувала доволі популярна опера такого ж змісту, авторства Джованні Паїзієлло, а також вже дещо призабуті оперні спектаклі на цей сюжет авторства Л. Бенда, І. Шульца та Н. Ізуара. То ж Россіні змінив назву опери на «Альмавіва, або даремна обережність» («Almaviva, ossia l'inutile precauzione») і попросив у Паїзієлло дозволу на постановку свого варіанту опери. Той формально дав дозвіл, проте організував на прем’єрі потужну кляку, яка фактично зірвала прем’єру, та й надалі стримувала популяризацію опери.

Власне формування такого явища, як кляка зумовила появою в Італії загальнодоступних оперних театрів, де, в різних глядацьких приміщеннях перебували представники різних соціальних груп, деякі з них навіть мали привілей безоплатного відвідування театру (ґондольєри в Венеції). Особливо неспокійним і галасливим був партер, який початково вміщав лише стоячих глядачів (крісла в партері з’явилися щойно в ХІХ столітті), а та пестра за складом публіка постійно переміщалася: виходила, розмовляла під час спектаклю, з’ясовувала стосунки, навіть з допомогою кулаків. Доволі розкуто поводилися і глядачі із престижних лож. В усякому разі під час спектаклю в залі панував шум, який дещо зменшував інтенсивність під час виконання арій головними героями та героїнями. Власне після виконання найпопулярніших арій емоційна італійська публіка, передусім – партерова, реагувала: аплодисментами і вигуками «браво», або ж шиканням, свистом, гудінням… Кожен з цих вигуків чи вчинків, жестів ніс на собі певне семантичне навантаження. Вміло скерувати цю емоційну поведінку певної групи осіб, щоб вона стала триґером реакції всього глядацького залу, значило спричинити успіх, або, навпаки, провал опери.

Існуванню цього бізнесу сприяли театральні менеджери, які «оплачували послуги фахових “оплескувачів” з метою заохотити публіку до схвалення вистави». Ставлення митців до клаки було амбівалентним. З одного боку, вони прагнули цього, користуючись визначенням Валерія Панасюка, «екстазу від комунікації», всіляко стимулювали та підтримували його. Адже кількість викликів на поклон та «бісів», пишність букетів та кошиків з квітами, тривалість оплесків є явними та загальнозрозумілими знаками такого жаданого успіху. З іншого боку, зумовленість мистецької комунікації комерційними резонами не тільки знецінює цей успіх в очах знавців, але й прямо шкодить високому мистецтву, встановлюючи в суспільстві хибні ціннісні орієнтири.

Показовою щодо ролі клаки і клякерів в просуванні оперних прем’єр є історія прем'єри опери Ріхарда Ваґнера «Тангойзер» («повна назва Tannhäuser und der Sängerkrieg auf Wartburg», тобто Тангойзер і змагання співаків у Вартбурґу) в Паризькій опері 1861 року. Попереднє просування на оперну сцену в Парижі «Трістана та Ізольди»(« Tristan und Isolde») спорожнило гаманець композитора і спричинило солідні борги. Популярність у Франції Ваґнера, як особистості підважило видане ним антисемітське есе і це, звичайно, відбилося на відвідуванні його опер і наповненні каси театру.

То ж і полпуляризація «Тангойзера» зустріла дві серйозні перешкоди: організовану кляку і Жокейський клуб.

Щодо першої перешкоди, яка, за певних умов могла б забезпечити успіх вистави, то в середині 19 століття театрально-концертна кляка стала солідною, структурованою установою, яку не оминали ні композитори, ні виконавці.

До середини 19-го століття кляка стала популярним комерційним підприємством, і більшість великих оперних театрів мали постійну групу учасників клякерських акцій. Сценарій практично завжди був доконче бажаних, як для авторів/композиторів так і для виконавців. Більш того, несплата належного кляці гонорару призводила до організованого саботажу вистави, передусім – прем’єрної. То ж композитори, зокрема Меєрбер (Giacomo Meyerbeer), систематично платили резидентові кляки належні суми. Richard Wagner, напевне, знав про необхідність сплатити належну суму, проте не підкорився тогочасному рекетові. Постраждала прем’єра «Тангойзера». Цьому ще неабияк посприяв впливовий паризький жокейський клуб.

Паризький жокейський клуб 19 століття об’єднував заможних і аристократичних джентльменів, зарозумілих мододих багатіїв – по-сучасному - мажорів, які любили добре випити і попоїсти, а ввечері відвідувати оперу. Більш того, вони диктували зміст оперного спектаклю, який конче мав включати балет. Інші дії опери «жокеї» взагалі іґнорували, а на ті, що включали балет, приходили щойно на початок балетної вставки, щоби належно оцінити балерин і, після спектаклю, розважитись з ними. Ваґнер передбачив в «Тангойзері» балетну вставку, але поставив її на початку, коли розпещені мажори щойно обідали. То ж члени клубу, звісно, проіґнорували оперу. Спільними зусиллями клякери, і члени жокейського клубу зуміли налаштувати проти Ваґнера значну частину публіки і , навіть, дириґента П'єра Дітша.

Щойно піднялася завіса, місцева кляка почала зривати виставу. Їм не заплатили, тож клякери були розлючені. До того ж, після ситної, хмільної вечері шумно, не звертаючи уваги на виставу, увійшли члени Жокейського клубу, і стали свистати та гудіти заздалегідь принесеними інструментами – свистками, трубками тощо. Таке засвистування вистави тривало впродовж трьох вечорів, доки Ваґнер таки відкликав подальші вистави.

Відомим, хоча й не дуже успішним борцем з клякою, був упродовж десяти років керування Віденською оперою Ґустав Малєр (Gustav Mahler 1860-1911). Він, передусім, домігся заборони входу у залу глядачів в часі тривання увертюри чи окремих актів. Кожен з артистів мав дати письмове зобов’язання не вдаватися до послуг кляки. Аплодисмети дозволялися лише в часі тривання арії, але не тоді, коли розвивається драма, реалізується композиторський, диригентський, режисерський та акторський задуми.

Не були вийнятками щодо підтримки клякерами і естрадні артисти

Відомо, що своєю успішною кар'єрою Френк Сінатра зобов'язаний не лише своєму оксамитовому голосу, а й, значною мірою, саме клякерам. Спочатку співака ніхто не хотів слухати, його постійно засвистували, а популярним його зробили саме клякери, які влаштували майбутьому кумирові перші успіхи. А за ними прийшли і нагороди: Золота мадаль Конґресу, 11 премій Ґреммі, чотири золоті ґлобуси і багато інших.

Кляка в політиці. Коли в часі тривання з’їзду тої чи іншої партії синхронно зриваються з місця особи, «вкраплені» у різні кінці зали і синхронно, злагоджено аплодують, або ж вигукують дозунги на прославу партії, можете бути впевнені що працює вміло організована кляка, що місця доповіді, тексти вигуків чітко відрепетирувані, відповідно до узгідненого тексту, що, поза зазначених в «лібрето» керівника кляки, жодних вигуків і аплодисментів бути не може. Наступного дня в пресі з’являлися матеріали з’їзду, де, після відповідного абзацу промови вождя, в дужках, або й без них, містилися коментарі: «Тривалі аплодисмменти», «Вигуки Слава КПРС!» «Хай живе мудрий вождь і учитель -тут ім’я та прізвище вождя») і, в кінці промови: «Тривалі оплески, які переходять в овацію. Всі встають».

Театрально-концертних клякерів в совку називали «сирами». Виконавці дарували їм квитки або контрамарки на концерти і спектаклі, за що вони їх щедро оплескували. За замовленням артиста можна було і засвистати, навіть – кидати на сцену спрацьовані, брудні березові віники.

Широко використовується кляка в передвиборчих виступах кандидатів в президенти. На думку JSTOR Daily, 24 June 2024 щодо масовості використання кляки Дональда Трампа можна порівняти хіба що з Нероном.

What Donald Trump and Roman Emperor Nero Have in Common A claque is a centuries-old showmanship technique that has been used by entertainers and politicians since the Roman Empire.( Що спільного між Дональдом Трампом і римським імператором Нероном Кляка - це багатовікова техніка шоу, яку використовували артисти та політики ще з часів Римської імперії.

Керівник кляки – карикатура невідомого походження. З Інтернету

Існує, зрештою, ще один тип догідливого слухача, який також сприяє мовцеві-політикові, розраховуючи на ту чи іншу вигоду, скажімо добре оплачувану посаду. Це – прідлабузник, або сикофан /sɪkəfant/, за визначенням -людина, яка догідливо поводиться стосовно впливової особи з метою отримання вигоди. Сикофани, або підлабузники щільно оточують впливових політиків, господарників тощо. Інколи їх теж називають клякою.

Чи практикується кляка в сучасній Україні. Існує, але переважно в політичній сфері. Згадаймо буфети на виборчих дільницях радянських часів, в яких можна було придбати такі дефіцити, як помаранчі, банани, красну рибу. Згадаймо «тітушок» і антимайдани, багатомісячні пікети клякерів під Кабміном, де змінювалися лише прапори, але у Маріїнський парк приходили одні й ті ж самі люди. Тепер спостерігаю клакерів в Інтернеті у соціальних мережах.

На закінчення підсумуємо, що кляка в будь-якому вигляді – ніщо інше, як організоване шахрайство. Воно здатне створювати ілюзорний світ, як реальність на замовлення бенефіціара і той ілюзорний світ, ілюзорний успіх він, замовник з часом сприймає цей примарний світ, як омріяну реальність.

1. Севільський цирульник. Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%86%D0%B8%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA
2. Чекан Ю. Публіка. Поведінка. Клака. Фрагмент із нової монографії Юрія Чекана про оперний театр https://theclaquers.com/posts/13699
3. Уколов В.Українські клакери. Особливий вид політичного шахрайства.
4. березня 2013, 10:54 glavcom.ua
5. Gingery A. History of the Claque. Part 2: Claque Series: one of the most infamous claque moments in history: the opening night of Tannhauser/ History of the Claque. Part 2: Claque Series: one of the most infamous claque moments in history: the opening night of Tannhauser
6. 5.History of the Claque. Part 1: A Look Into Entertainment’s Original Laugh-Track. Backstage Podcast https://medium.com/backstagepodcast/history-of-the-claque-pt-1-a-look-into-entertainments-original-laugh-track-d47e320c2825
7. History of the Claque. Part 2: Claque Series: one of the most infamous claque moments in history: the opening night of Tannhauser.
8. https://dovidka.biz.ua/imperator-neron-biohrafiia-ta-tsikavi-fakty
9. . Krzemińska А. Sceny z życia teatru, Polityka, N 2625, 2007:10-20
10. True stories about music and musicians. The Claquers21.09.2024. Published inBackstage Podcast Backstage Podcast. Last published Jan 20, 2017
11. History of the Claque (Pt. 1): A Look Into Entertainment’s Original Laugh-Track. Горбилет | 07.о6. 2020
12. Opera : an encyclopedia of world premieres and significant performances (Q19923804). 2007 edition of Franklin Mesa's work https://www.wikidata.org/wiki/Q19923804
13. https://books.google.com/books?id=tWkPAAAAQBAJ&pg=PA127&lpg=PA127&dq=tannhauser+premiere+claque&source=bl&ots=qKuQbPRPDJ&sig=GpcrIVbczxbQGXlfy19qqLJ-PN8&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwjjm7aHo4rPAhVESyYKHV3mC50Q6AEILzAD#v=onepage&q=tannhauser%20premiere%20claque&f=false
14. https://books.google.com/books?id=UpIusDtpbVsC&pg=PA44&lpg=PA44&dq=tannhauser+premiere+claque&source=bl&ots=xlcESU0u8i&sig=Im6WEFjZyamfLeXLuzrsS6GWMzM&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwjjm7aHo4rPAhVESyYKHV3mC50Q6AEIODAF#v=onepage&q=tannhauser%20premiere%20claque&f=false

·