Олександр КІЦЕРА

СУКА

На ілюстрації - сука білгорайська (з Інтернету)

Коли багато років тому я гуляв з моїм внуком Антосиком, він, зустрічаючись з представниками тваринного світу canis lupus domesticus, тобто по-нашому собаками або псами, , бувало, запитував: «Діду, а це пан пес чи пані пес. Звичайно, він десь чув і слово «сука», але, здебільшого у негативному контексті.

Не знав цього слова і велемудрий автоматичний перекладач – «перипатетичний телепат» пришельців-інопланетян із фантастичного оповідання Станіслава Лєма «Вторгнення з Альдебарана». Лайку п’яного землянина, яка розпочинається словами «Суча мати…» він перекладає: «Предок за жіночою лінією чотириногого ссавця…»

Усе це спливає в пам’яті у наш час, коли українці обох статей, цивільні і військові, проявляють дивовижну (бо, здавалося б, не до тварин військовим, та й цивільним, що втратили свої домівки) турботливість до чотирилапих друзів, коли в розмовах та в оголошеннях про знайдених чи пригорнутих бездомних песиків називають їх, залежно від статі, «хлопчиком» або «дівчинкою». І нікого це не обурює…

Бо й справді – сучка (в нашій сім’ї собачок жіночої таті називали «сучечка» або «суця») це собача мама, яка народжує, годує і оберігає своїх потомків.

Проте лайливим словом -характеристикою «сука» наділяють жінок легкої поведінки, а також (часто незаслужено) представниць жіноцтва зі складною вдачею, які чимось комусь не догодили. «Но зла Юнона, суча дочка,/ Розкудкудакалась, як квочка…» (Котляревський «Енеїда). А поняття «сучі діти» не конче несе на собі негативне навантаження; воно може виражати захоплення: «І гарні ж вони, сучі діти!», «Як грають, сучі діти!»

«Сучі діти». Світлина Роми Кіцери

Сукою називають також частину ткацького верстату - велику заскочку, якою закріплюється триб. А ще – стародавній польський народний струнний інструмент, який нагадує скрипку. Якщо ж наголосити другий склад і написати слово з великої літери – «(Велика) Сукá», отримаємо назву одного з хребтів Уральських гір.

Суче вим’я – під такою народною назвою розуміють гнійне запалення потових залоз під пахвами, інколи - і в інтимній зоні «бікіні».

І. нарешті, в радянській пенітенціарній системі, у в’язницях і таборах Російської імперії це слово набуло особливого значення. За «зеківськими» (від абревіатури з-к, тобто «заключȅнный», в’язень) неписаними, звичаєвими законами серед злочинців, злодіїв-рецидивістів формувалась каста привілейованих в’язнів, званих «блатними» або «злодіями в законі». Цей самий злодійський закон забороняв носіям такого звання працювати, співпрацювати з табірним чи в’язничним начальством, а іншим в’язням належало їх обслуговувати, аж до сексуальних послуг включно. Особливо знущалися з політичних в’язнів. Тих членів касти, які стали, таємно, чи й явно, співпрацювати з в’язничним начальством, «зсучилися», називали «суками». Інколи для визнання в’язня «зсученим» кандидатові на це «звання» вистачало, за командою наглядача, вдарити в ґонґ (рейку), або поправити граблями слідову смугу. Ото ж, в більших таборах, на засадах соціальної спорідненості, «злодії в законі», а, за наявності кворуму, і «суки» створювали ворожі групи, які вдавалися до протиборства, часто – кривавого. Після Другої Світової війни відбувалися локальні табірні «сучі війни».

Поняття «сучитися» в дещо іншому розумінні («нав’язуватися» комусь), наявне у Грінченковому «Словарі».