Анонім

Це слово-поняття походить зі старогрецької мови (. ἀνώνυμος – безіменний, той, що не має імені, або приховав його). Якщо анонімність в мистецтві (красному письменстві, музиці, малярстві) інколи є наслідком скромності чи бажання уникнути цензурних переслідувань, то анонімність в суспільстві, листуванні, друкарстві вважається явищем однозначно негативним.

Відомо, що в друкарстві (поліграфії) кожне видання повинно бути фірмованим -підписаним, передусім, автором, затим - головним і художнім редакторами, бажано - й коректором.

Проте низка пам’яток української літератури залишається донині анонімною. Це – і анонімні вірші про Визвольну Війну 1648-1654 років, і анонімні вірші другої половини ХVII століття, і анонімний пасквіль на гетьмана Івана Самойловича, і анонімні драматичні твори, та й, нарешті, «Слово о полку Ігоревім». Донині ж бо достеменно не відомо хто автор «Слова…»: великий київський князь Святослав, Біловод Просович, якого згадано в Київському літописі саме в тому місці, де йдеться про похід князя Ігоря, а може легендарний Ходин, що його ім’я зустрічаємо в тексті, а. може, старець Вишатич, званий Яном, або ж галицький тисяцький Петро Бориславич, чи князь Володимир, брат княгині Ярославни. А отже – твір донині анонімний. Невідомий донині монах Gallus Anonimus був анонімним автором першої польської хроніки ХІ століття.

Як уже згадувалося, анонімність може бути способом уникнути переслідувань цензури. Так, анонімно, без підпису автора, видавалися такі твори Тараса Шевченка, як «Наймичка» (в «Записках о Южной Руси» 1857 року) та ряд інших.

Анонімність, псевдонімність, або криптонімність, тобто публікація під вигаданим іменем цілком припустима в підпільному друкарстві в поневолених країнах, вона також може бути вмотивованою, якщо автором є особа, відома в інших сферах діяльності.

Прикладом може бути відомий німецький хірург професор Ріхард Фолькман, який, поряд з науковими працями, писав казки і підписував їх псевонімом чи криптонімом «Леандер». До речі, слово «криптонім» походить від старогрецького прикметника κρυπτός -прихований, таємний та іменника óνομα -ім'я, тобто це- псевдонім, який не припускає можливості розпізнати ту чи іншу конкретну особу; іншими словами - ім'я, розраховане на те, щоб приховати справжнього автора твору.

Неприпустимою з погляду етики міжлюдських стосунків, гидкою і соціально шкідливою є практика анонімних доносів, розповсюджена в тоталітарних суспільствах. Анонімними і каригідними «творами», є і розповсюджені в наш час графіті на стінах будинків і огорожах. На жаль, особи, які цим займаються, здебільшого не притягаються до відповідальності.

Попри свідому анонімність доводиться зустрічатися і з вимушеною анонімністю, коли, наприклад, втрачено титульні картки наукової праці чи мистецького твору. Ідентифікація такого твору вимагає значних зусиль і накладу праці.

Осучаснений рух «Анонімус» характеризується, як субкультура, яка виступає проти цензури в інтернеті протестує проти цифрових антипіратських акцій, позиціюючи себе, як борців за свободу в інтернеті, кібер-партизанів, кібер-анархістів чи «цифрових Робін Гудів».

Близьким до аноніма за звучанням, проте – далеким за змістом є ана́нім (грецькою – префікс ανα- - повторення, підсилення та іменник όνομα — «ім'я») — псевдонім чи анаграма з літер чийогось імені, прочитаних у зворотному порядку, або повсталих випадково, наприклад: Кароліна — Ані Лорак, кацап — пацак, Крамер — Ремарк, омен — Немо. Зворотним читанням імені Дракула утворено ім’я Алукард (Алукарда) для низки фільмових персонажів, зокрема – Алукарда, сина Дракули, чи Алукарди – доньки темряви.