Істерія та істерички

Нікого не дивує. коли поведінку тої чи іншої особи в стресовій ситуації називають істерикою, а особу, здебільшого жінку, схильну до бурхливого, надто емоційного реагування на життєві «скреготи» - істеричкою. Хоча подібна реакція може бути притаманною і чоловікам, істерію з давніх часів уважають жіночою хворобою. Бо ж її винуватцем ще з часів стародавнього Єгипту вважали орган, який служить шляхетній справі продовження людського роду. Саме так, матці, грецькою мовою. ὑστέρα (гістера). Ще 27 століть тому в староєгипетському папірусі Еберса в істеричній (гістеричній) поведінці звинувачували «скажену» матку, яка ніби-то мандрує організмом. Маячня? Не спішім з висновками. Бо таки є в цих міркуваннях певне зерно істини. Щось таки прочули чи передбачили оті загадкові медики чи парамедики, жреці, фахівці з муміфікації.

Адже і батько стародавньої медицини, Гіпократ, виходячи зі своєї концепції чотирьох рідин (кров, жовч, чорна жовч і слиз) вважав причиною істерії, знову ж таки, мандрівку матки в пошуках вологи, що призводить, в кінцевому підсумку, до накопичення в мозку чорної жовчі-меланхолійної рідини. Римський лікар Ґален, що жив в другому столітті н.е. теж пов’язував істерію з особливостями будови матки, чи з порушенням відпливу з неї «жіночого насіння». Щось подібного, на його думку, може бути і у чоловіків з причини затримки їх «чоловічого насіння» внаслідок цнотливого життя.

Середньовічне християнство, звичайно ж, вважало істерію результатом діяння демонічних сил. Допіру Парацельс назвав істерію душевною хворобою. Наприкінці ХІХ століття Бернгайм описав посттравматичну епілепсію.

А була ще теорія вапорів (vapor латинською – пара, випар). Розрізняли чотири різновиди вапорів і хвороби, що іх ці самі вапори провокують, а саме

• летючі – відповідають за епілепсію,
• похідні з залоз – за черевні розлади,
• похідні з селезінки – за меланхолію,
• Похідні з насіння – спричинюють істерію.

Особливо популярним був діагноз істерії на зламі ХІХ-ХХ століть. Шведський лікар і письменник Аксель Мунте у біографічній «Книзі Сан-Мішель» розповідає, як одного разу він був глядачем на сеансі гіпнозу, що проводився на жінках, які лікувалися з приводу істерії в лікарні Сальпетрієр.

І, хоча доктор Мунте вважав себе учнем Жана Мартена Шарко, він не схвалював його методів лікування. Ось опис одного з сеансів, на якому він був присутній:

«Великий актовий зал був до останніх рядів заповнений різношерстою публікою з усього Парижа: письменники, журналісти, відомі актори й актриси, модний демімонд, усі вони з хворобливою цікавістю очікували на дивне явище гіпнотизму. Дехто з об’єктів досліду, без сумніву, таки піддавався впливу навіювання, яке під час сну вони сприймали як постгіпнотичне навіювання Та багато з них були шахрайками, заздалегідь знали, чого від них очікують. Деякі з насолодою вдихали випари з пляшечки із нашатирним спиртом, коли їм казали, що то одеколон, інші їли шматочки деревного вугілля, коли їх видавали за шоколад. Одна лазила по підлозі на чотирьох й несамовито гавкала, коли їй казали, що вона — собака, розмахувала руками, намагаючись злетіти, коли їй треба було зображати голубку, з переляканим криком підсмикувала спідниці, коли їй навіювали, що кинута на підлогу рукавиця — то змія. Інша походжала, ніжно колишучи на руках циліндр, якщо їй казали, що це — її дитина. У багатьох цих дівчат, яких то тут, то там гіпнотизували десятки разів на день лікарі і студенти, дні минали в якомусь напівтрансі, з потьмареною від найнедолугіших навіювань свідомістю, вони лише частково були при тямі й, мабуть, не могли відповідати за власні дії; вони були приречені рано чи пізно закінчити в Salles des Agités, якщо не в божевільні».

Акселеві Мунте таки вдалося добитися звільнення однієї з дівчат, яку він уважав саме жертвою навіювання. Різко критикував лікування істерії (чи псевдоістерії) гіпнозом Іполіт Бернгайм, один з провідних неврологів того часу. Він уважав, що явища істерії у пацієнток Шарко були наслідком навіювання.

Нині діагноз істерії «розсипався» на ряд нозологічних одиниць:

Тривожна істерія (F41.8)

Диссоціатівні (конверсійні) розлади (F44)

Соматоформні розлади (F45)

Гістрионічний (раніше істеричний) розлад особистості (F60.4)

Діагноз істерії не оминув і Лесю Українку. В листі до матері з Криму вона пише:

Люба мамочко!

Була я, справді, слаба досить неприємно, хоч і не тяжко. Такі припадки дрожі і головокружения, які були у мене торік під кінець вприскуваннів і давно, перед виїздом до Відня, і ще давніш, як у мене було щось вроді хореї (літ в 14 – 15, коли пам’ятаєш), – повторились тут у мене раз в кінці осені, коли було доволі причин для розстройства нервів, а вдруге оце тижнів три чи 2½ тому назад, без всяких серйозних причин, окрім хіба довгого писання вечорами і ще одної не так-то важної, але невчасної речі.

П[ан] Дерижанов, що дуже наглядав за мною увесь сей час, прийшов до переконання, що се у мене істерія, не grande hystérie, звичайне, але все-таки така, що слід звернути увагу, бо вона може стати на перешкоді операції. І справді, коли отаке трусне на другий день після операції, то навряд чи буде то гаразд для розрізаного сустава. Проте він каже, що се річ не така-то страшна, хоч і загайна, бо корувати її треба гігієною та водою, а ся курація, між іншим, і для ноги корисна.

Вочевидь невротичні розлади у Лесі були притаманними хворим на туберкульоз, адже про їх «стигматизацію» писав у своїх працях її дядько по матері відомий психіатр Олександр Драгоманов. Звичайно ж, негативний психоемоційний стан підтримувала ще й хронічна психосоціальна травма: переслідування українців-патріотів, обшуки, арешти близьких людей.

І ось тепер, в ХХІ столітті ми знову згадуємо дивні припущення лікарів з туманного минулого. Невже сучасна людина може припустити, що саме мандрівна матка зачаровує мозок жінки, провокуючи істеричні реакції? І тут, увага! Сучасні дослідження вказують на окситоцин, як фактор зв’язку поміж

статевою системою й психікою.

Назва «окситоцин» утворена поєднанням двох грецьких слів ὀξύς («швидкий») і τόκος («пологи»). Окситоцин – нейропептид, гормон паравентрикулярного ядра гіпоталамуса, який транспортується в задню частку гіпофіза і опосередковує скоротливість матки, а також сприяє виділенню молока. Як лік, окситоцин використовується, зокрема, для стимуляції пологів. Звідси й назва. А ще? З’ясовується, окситоцин впливає на ділянки мозку, відповідальні за поведінку, страх і тривогу, заспокійливо діє на центральну нервову систему, спричинює відчуття задоволення та захищеності, довірливого умиротворення. Рівень окситоцину зростає при обіймах дитини матір’ю, дружини чоловіком, викликає відчуття захищеності та спокою. Те саме відчуття виникає у дитини, яку мати годує грудним молоком, у матері – ще більшою мірою. А власне! Маленьку Лесю мама Олена не годувала своїм грудним молоком, дитина була позбавлена материнських обіймів, бо ж зразу після пологів Олена Пчілка поїхала лікуватися за кордон і вся турбота про маленьку лягла на батька Петра Косача. В критичні періоди життя, напевне, бракувало їй і обіймів коханої людини, та й інших притаманних жінці функцій.

Одним із впливів окситоцину є скорочення гладеньких м’язів, особливо матки під час пологів, що і дало йому таку назву (з грецького «окситоцин» означає «швидке народження»). Тож окситоцин впливає на ефективність, швидкість пологів та інші аспекти жіночої репродуктивної фізіології.

Сучасні дослідження показують, що підвищений рівень окситоцину здатен викликати негативну емоційність, загострення стресу, тривожні стани, зокрема спричинені соціальними ситуаціями. Більше! У осіб з маніакально-депресивними розладами психіки виявляють підвищений рівень окситоцину в сироватці крові, а особи з підвищеним рівнем окситоцину більш схильні до надто емоційних реакцій, які в побуті називають істеричними.

Тож пробачте нас давньоєгипетські жреці і лікарі. Десь таки ви мали рацію, пов’язуючи ті чи інші психічні розлади з дітородним органом жінки.