Карантин

Термін каранти́н (від італійського quaranta giorni— сорок днів) виник в середніх віках, коли для профілактики завезення чуми в більшості портів встановлено примусове спостереження екіпажів кораблів, тривалістю в 40 днів. Вперше такий захід застосовано в республіці Рагуза – аристократичній морській республіці з центром в нинішньому Дубровнику, яка вела інтенсивний обмін товарами, майже виключно – морським шляхом.

Карантин – це комплекс адміністративних та медико-санітарних заходів щодо на обмеження контактів підозрілих на інфікування осіб, тварин, вантажу, транспортних засобів для запобігання поширенню небезпечних інфекційних хвороб. Якщо йдеться про відокремлення вже хворої особи, то це аж ніяк не можна назвати карантином. Це – ізоляція. Згодом карантином стали називати також зони, де утримувалися особи, тварини, транспортні засоби і товари, що підлягали карантинним обмеженням.

Звичайно ж, розмежування, зображене на наведеній ґравюрі є пародією на карантин.

В Венеції моряки, що прибули до порту, мусили відбувати карантин, впродовж чотирьох тижнів перебуваючи в кораблях, заякорених на рейді.

Класичною карантинною зоною, призначеною для прибулих до США европейців стала федеральна іміґраційна станція приймання емігрантів на острові Елліс (Ellis island), який отримав в народі назву «острів сліз». 1890-1892 та 1857 років всі приміщення на острові тричі руйнувалися пожежами, через що він отримав ще одну назву «проклятий острів» (диви рисунок).

І, усе ж, з початку 1900-х років карантинна зона Елліс Айленд стала приймати пів мільйона емігрантів щороку. Під час карантину іміграційна служба виявляла не лише заражених інфекційними недугами, але й психічно хворих, жебраків та інших осіб, що могли б стати тягарем для країни.

Карантин, продиктований пандемією COVID-19 – сучасна реальність.