Антін з Прокопом спіймали кота

Законне питання: для чого я наводжу цю фразу? Відповідаю: для того, щоб розпочати розмову про те правило граматики української мови, що його частенько забувають. В цій фразі усі три іменники підпорядковуються граматичному правилу чергування голосних. А саме чергування «і» та «о» притаманні українській мові, тому людей, які щойно недавно і поверхнево, на побутовому рівні, засвоїли її, можна впізнати саме за нехтуванням цим правилом. Українці, які рідну мову чули з дитинства, правильно відміняють і кота, і Прокопа, і Антона і міста Львів чи Харків, навіть в разі, якщо вони не знають цього правила, чи забули його.

На жаль чуємо «Антін-Антіна-Антінович», а недолугі коректори виправляють в моїх спогадах ім’я по-батькові чоловіка моєї тітки Дмитра Лавроновича та його сестри – дружини мого хресного батька Олімпіяди Лавронівни. Мовляв, має бути «Лаврінович» та «Лаврінівна». Ні, не так, шановні!

В українській мові у процесі відмінювання іменників та імен, або утворення того самого «імені по-батькові», «і», переходячи із закритого складу у відкритий, чергується з «о», коли цей склад стає відкритим. Отже: «кіт – ко-та», «кінь - ко-ня», «рік – ро-ку». А ще назви міст: «Львів – Льво-ва», «Харків – Хар-ко-ва».

Так само і з іменами: «Про-кіп – Про-ко-па». «Ан-тін – Ан-то-на». Хоча може бути і зближена до російської форма «Антон». Але, в будь-якому випадку «Ан-то-на», «Ан-то-но-вич». «Лав-рін» у відмінюванні стає «Лав-ро-ном», «Лав-ро-но-ві» і т. д., а «по-батькові», звичайно ж, «Лав-ро-но-вич».

Працюючи на Волині я зустрічав ще й ім’я «Батрін» - український відповідник «Бартоломея» чи «Варфоломея». Звісно, по-батькові його діти зватимуться «Батроновичі». Саме так!