Консерваторія і …консерви

Ну, він уже чисто схибнувся…скаже мій читач. Згадав червоний прапор і Чапая. Спокійно! Бо розпочати хочу саме з анекдота про цього недовченого радянського героя.

Ото ж: Зупинили Василь Іванович і Пєтька свій панцерник на березі ріки, розгорнули червоний прапор і комдив каже до свого асистента: Оце, Пєтько, закінчимо війну і я…-о-он на тому березі збудую величезну консерваторію. А Пєтька питає «А це на якого …. вона здалася. Дурак ти Пєтька, каже комдив. Та ж для того, щоб усім робітникам і селянам консервів вистачило.

Сміх, сміхом, але у слів «консерва» і «консерваторія» той самісінький корінь.

Латинською conservatio -onis n – збереження, наприклад: conservatio honoris -збереження честі, conservatio patriae – порятунок батьківщини, conservatio naturae- дотримання законів природи, збереження довкілля.

Conservativus – ощадливий, бережливий, традиційний, звідси і консервативна партія, яка сповідує традиційну для того чи іншого народу мораль, зберігає (conservat) його як єдинe культурну спільноту з притаманною їй ієрархічністю, чітким поділом суспільства на верстви (stratificatio). Cуть консерватизму довнюють порядок, авторитет, відповідальність, стабільність, релігійність і патріотизм, пошана до закону (згадані вище conservatio honoris -збереження честі, conservatio patriae – збереження, охорона батьківщин, гідна праця, сім'я, дисциплінованість, недоторканість приватної власності.

Conservabilis- такий, що його можна зберегти

Conservatus – збережений.

Consevator,-oris – охоронець, зберігач, рятівник

Conserva – це слово прийшло до нас либонь через італійську і означає харчові продукти тваринного або рослинного походження, які були піддані спеціальній обробці й упакуванню та який можна зберігати тривалий час. без псування.

Con-serva – товаришка з рабства де serva – рабиня (диви статтю «Сервус»), товаришка з неволі, відповідник сучасному «співкамерниця».

І, нарешті, консерваторія.

Conservatoria, -ae f . так називали сиротинці (український адекватний синонім «захоронка»), місце, куди батьки влаштовували своїх дітей на час праці, але переважно – установа для проживання сиріт, підкидьків, де їх навчали ремеслам, а від XVII століття передусім – музиці, щоби дати їм змогу заробляти музикуванням. Згодом так почали називати загальногромадянські заклади, де готували музикантів, співаків-виконавців, дириґентів, хормайстрів, концертмайстрів (саме так ці слова транслітеруються з німецької, а не «хормейстерів», «концертмейстерів» з мови їдиш), композиторів, музикознавців, зрештою – не завжди університетського рівня. За часів польської окупації львівська українська консерваторія, яку, на відміну від польської, називали «Вищий Музичний Інститут імені Лисенка» мала нижчий і середній відділи. В нижчому впродовж трьох років навчався автор цих рядків, причому викладачами тих наймолодших були професори найвищої кваліфікації. Можливо, саме тому, сучасні вищі музичні навчальні заклади в Україні змінюють свої назви, наприклад – на Музичні Академії, про що свідчить ілюстрація на початку статті.