Лазарет

Якого тільки значення не надавали цьому термінові. І, усе ж таки, його первинне значення – притулок, передусім - для хворих на проказу. Бо ж ці люди вважалися похованими за життя - seppulti vivo. Щодо них навіть проводили символічний обряд похорону, видавали спеціальний одяг і дзвіночок або калатало, щоби застерігати здорових людей від контакту з ними.

Нині вже достеменно не відомо, котрого Лазаря обрано символом притулку для прокажених. Може – брата Марії та Марти із Вітанії, що його Ісус воскресив із мертвих.

А може – того, із притчі про багача і Лазаря. Мабуть таки його, отого Лазаря, що лежав біля багачевих воріт, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зі стола багачевого падали, а пси приходили й лизали його рани. Зрештою, католицька церква знає шістьох святих, що носять таке ім’я.

Ще одно тлумачення визначає первинний лазарет, як спеціальний шпиталь для лицарів-хрестоносців ордену св. Лазаря, єдиного підрозділу хрестоносців, куди приймали і хворих на проказу. Хоча воювали у ньому і здорові лицарі…Орден засновано 1098 року, тобто – в часі Першого Хрестового походу. Одним з керманичів цього походу (1096-1099) був ґраф Вермандуа і Валуа – Гуґо І Великий, до речі - син Анни Ярославни і внук великого князя київського Ярослава Мудрого. 17 жовтня 1244 р. у битві поблизу Гази всі лицарі ордену св. Лазаря, який брав участь у битві, загинули, разом з його маґістром.

В часі епідемії чуми 1347-1348 років на острові Santa Maria di Nazaretto організовано карантинну зону для хворих під назвою Nazaretto. Згодом цю зону використовували, як місце ізоляції прокажених і Nazaretto, мабуть, перетворилося на Lazaretto, іншими словами – лєпрозорій від назви прокази lepra.

Згодом назву лазарет стали надавати польовим військовим шпиталям, близьким до лінії фронту, рівня медико-санітарного батальйону, а також притулкам для невиліковно хворих та вмираючих. Здебільшого цими притулками опікувалися монахи спільноти святого Лазаря – лазаристи.

Лазаретами називали також невеликі лікарні при таборах військовополонених та концентраційних таборах, а також – при військових частинах, навчальних закладах.

Чи виконував функції лазарету в первинному значенні слова шпиталь при монастирі св. Лазаря у Львові, заснований львівським лавником, членом Вервечкового братства, Мареком Шарфенберґером-Остроґурським 1616 року на Калічій горі (вул. Коперника)? Мабуть так, бо один із двох дерев’яних будинків, побудованих у першу чергу, призначався для хворих, вочевидь – для вбогих, інший — для священика. Зрештою, і цвинтар при монастирі був місцем останнього спочинку убогих і калік. Звідси – Каліча гора.

Від 1773 року, за розпорядженням цісаревої Марії Терезії при вже мурованому монастирі і шпиталі функціонував Медичний колегіум, очолюваний згодом головним медиком Галичини, доктором Андрієм Крупінським, який готував хірургів, акушерок, аптекарів та цирюльників. Від 1785 року цей шпиталь став базою медичного факультету щойно створеного Львівського університету. Починаючи з 1845 року при цьому шпиталі створено будинок убогих і перестарілих – лазарет в первинному розумінні цього слова. Керував цим закладом дядько по матері Маркіяна Шашкевича, Захар Іван Авдиковський. Коли Маркіяна виключено з Львівської духовної семінарії він впродовж декількох років жив у помешканні дядька при цьому притулку.

Ще й нині, коли в сім’ї захоріє відразу декілька її членів, кажемо: «У мене дома справжній лазарет».