Панацея та її родина

Якщо йдеться про Панакею, бо так власне звучить це ім’я грецькою – Πανάκεια, а лише згодом його латинізували і воно зазвучало « Панацея (Panacea)» то це - грецька богиня, донька Асклепія та Епіони, цілителька людей. Її ім’я, в свою чергу, виводиться зі слова πανάϰης (панакес), що означає всевиліковний, або ж універсальні ліки. Отже, первинною є саме Панакея, лікарка від усіх хвороб, цілителька, здатна вилікувати будь-яку хворобу.

Якщо вже на те пішло, то уся численна сімейка «Асклепієвичів» була задіяна, як ми б нині сказали, в системі охорони здоров’я: серед її сестер, були Харити (давньогрецькі богині краси й радості, те саме, що ґрації у римлян). - Гіґіея, Акесо і Аглая.

Гіґіея, або ж Гіґея (грецькою Υγιεία) – богиня здоров’я дарувала своє ім’я науці гіґієні.

Акесо або Акезо – богиня одужання, по-сучасному – реабілітолог.Аглая, Аглея, або Егла, тобто «ясна, вродлива» (грецькою - Ἀγλαΐα) — наймолодша сестра Панакеї, богиня доброго здоров'я. Згадаймо Франкову «Притчу про красу» і її героїню Аглаю, «котрої надземна краса. Звеселяє людей і самі небеса;», перед котрою не встояв навіть мудрець Арістотель.

А ще було у Панакеї четверо братів: Поталеїр (Подалірій), талановитий майстер діагностики, Махаон – вправний хірург, Телефорос (Телесфор) – безпосередній помічник Асклепія, вочевидь – бог одужання, організатор медичної справи і Арату, про медичну діяльність якого даних немає.

Уявіть собі таку «сімейщину» в радянському, чи в сучасному українському суспільстві. Але богам, та ще за умов політеїзму, та ще в сім’ї не кого-небудь, а самого Асклепія, було дозволене все… як і сучасним олігархам.

А тепер – про панацею, чи, властиво, панакес (πανάϰης) з малої літери. За переказом у Панакеї був лік, який дозволяв успішно лікувати геть усі, без винятку, хвороби, проте його секретом богиня не захотіла поділитися із простими смертними. Тож згодом пошуком рецептури і технології виготовлення такого ліку займалися алхіміки. Ішлося, передусім, про створення універсальної протиотрути, так званого теріаку (грецькою ϑηριαϰὸν φάρμαϰον), що мала б бути ефективною при всіх отруєннях, також і автогенних і забезпечити її вживальникові тривале і здорове життя. Перші згадки про теріаки пов’язані з ім’ям царя Мітрідата (126-64 рр до нар.Христа), який панічно боявся отруєння. До складу теріаку входили полин понтійський, рута, мандрагора, боброва струмина, м’ясо змії, опій, строфант, аконіт, камфора – всього 65 і, навіть 100 компонентів. В середньовіччі теріак входив до англійських, німецьких та французьких фармакопей. Хоч як це парадоксально, але спроби створити універсальний лік не вгавають донині. До складу сучасного «Великого бальзаму Бітнера», який претендує на універсальність дії, входить теріак.

Сьогодні термін «панацея» вживається в образному сенсі, означаючи неймовірний засіб, навіть немедичного характеру, який здатен вирішити всі проблеми, причому не тільки медичного характеру. Зазвичай його вживають з часткою «не», наприклад: «фітотерапія ефективна при лікуванні багатьох хвороб, але вона, все ж, не панацея»; «носіння маски – не панацея в профілактиці Covid-19».