Патина і патинок

Подивився на бронзу, що останнім відблиском кольору ловила нічне світло, і раптом відчув, що вона жива. Не так, власне, форма, як патина. Сама патина не була мертва, ніхто її не наносив, не створював штучно на шорсткій поверхні за допомогою кислот; вона наростала сама, дуже повільно, століттями, народилася з води, в якій лежала, з надр землі, з якими взаємодіяла… Еріх Марія Ремарк «Тіні в раю»

Що ж це за патина така, що, на підставі її наявності чи якості, знавець оцінює автентичність статуетки зі стародавньої бронзи, чи виробу з іншого сплаву металів, який містить мідь?

Патина це тонка плівка, різних відтінків коричнево-оливкового та зеленого кольорів, що постає на цих виробах природним шляхом під діянням довкілля, передусім вологи, кисню і вуглекисого газу (тоді виріб автентичний і, відповідно, цінний), чи нанесена штучно.

Слово походить від латинського patina чи patena, його первинне значення – плоска посудина, сковорідка, а в богослужбовій практиці – дискос, складова церковного начиння, на якій священик під час проскомидії укладає усі вирізані частини просфори. Ймовірно ці різновиди кухонного та обрядового посуду колись виготовляли з бронзи.

Природне утворення оксидно-карбонатної плівки відбувається дуже довго. Особливий димчастий різновид патини постає на металевих предметах із вмістом міді, на які діяв вулканічний дим. Тож, якоюсь мірою, характер патини може свідчити про походження предмету, наприклад – мідних монет. Скажімо, зелена патина з'являється на монетах з затонулих кораблів, які тривалий час піддавалися впливові морської води, або ж були в користуванні в приморських регіонах. Монети із мідних сплавів, що викопані з землі, мають відтінки від рожевого до фіолетового. Дахи з мідної бляхи більше піддаються дії вуглекислого газу чи карбонатної кислоти, яка утворюється при проходженні крапель дощу крізь атмосферу. Таку бірюзову-зелену, або азуритову-блакитну патину бачимо на дахах і куполах храмів, критих міддю, та бронзових скульптурах, наприклад, на шпилях церкви св. Єлизавети і Ольги у Львові, на статуї Свободи в США. Зелену дахову патину називають ще шляхетним ґріншпаном. Її головним складником є карбонат гідроксиду міді [Cu(OH)]2CO3. Утворення такої патини триває десятки років і ви можете відрізнити щойно замінену мідну покрівлю на від старої, витриманої. Цікаво прослідкувати походження назви ґріншпан. Німецькою grün – зелений, а spanisch (читається «шпаніш») – іспанський, іспанська. Отже – іспанська зелень – фарба, яку виготовляли виключно в Монпельє у середні віки, тобто тоді, коли місто було під владою Іспанії.

В атмосфері, багатій сіркою, можливе також утворення патини, що складається з сульфату гідроксиду міді– [Cu(OH)]2SO4.

Штучне патинування переслідує, якщо не шахрайську, то декоративну мету, для цієї мети використовують здебільшого сульфат амонію,.

Є й деструктивний різновид патини, який називають бронзовою хворобою. Руйнівні блідозелені, або синьо-зелені плями постають при контакті бронзи чи міді з з хлоридами, сіроководнем, фосфором при високих температурах.

Патина може формуватися і на срібних виробах, внаслідок утворення сполук з сіркою чи, скажімо, амінокислотами при розкладі органічних речовин. Вона може мати сірий різних відтінків, аж до чорного, чи коричневий колір.

Старіючи, деякі щільні породи дерева набувають зеленкавого кольору. Якщо це не ураження грибком, таке забарвлення може створювати декоративний ефект раритетних меблів. Штучне створення такого ефекту називають патинуванням дерева.

Інколи вживаємо слово «патина» в образному, переносному розумінні, скажімо в контексті «усе це вкрила патина забуття».

Наприкінці виникає питання, чи не має слово «патина» спільного походження з «патинком». Ото ж – не має! Бо патинок, італійською pattino від patte – нога, це пласке взуття без закаблуків, у нас – домашнє (пантофлі, виступці, капці) а у східних народів – також вуличне (згадаймо Франкові «Абу-Касимові капці»). Як бачите – не має. В сучасній українській мові вживається рідко. У Шевченка читаємо: Яремо! герш-ту, хамів сину? / Піди кобилу приведи / Подай патинки господині / Та принеси мені води, ... (Тарас Шевченко «Галайда»).