По-батькові чи по-матері

Хто з нас, передусім – чоловіків, не читав в юності «Життя і дивовижних пригод Робінзона Крузо»! А запитайте у будь-кого, яким було ім’я головного героя. Звичайно ж – «Робінзон», відповість запитуваний. Воно і так, і не зовсім так. Це, насправді, два прізвища, з яких перше, прізвище матері, використовувалося, як ім’я. Ні імені батька ні імені матері свого героя Данієль Дефо не подає.

Я народився 1632 року в місті Йорку в порядній сім'ї, хоч і не корінного походження: батько мій був родом із Бремена й оселився спочатку в Гуллі, де розбагатів торгівлею і звідки згодом, покинувши справи, переїхав до Йорка. Тут він одружився з моєю матір'ю, яка походила з старовинного роду Робінзонів. Мені дали ім'я Робінзон, а прізвище Крейцнер англійці, за своєю звичкою нівечити іншомовні слова, переінакшили на Крузо, тож з часом ми й самі стали зватися й писатися Крузо; так завжди звали мене й мої знайомі

(з перекладу Юри Шкрумеляка).

Наприкінці вісімдесятих років ХХ століття до України стали вчащати представники української діаспори зі США. Декого з них вельми обурювала практика застосування українцями «імені по-батькові». Признаюся, і мене в дитинстві дивувало, коли друзі моїх батьків, вихідці з Волині зверталися до мого Тата «Омеляне Олександровичу». Згодом ця форма звертання насаджувалася приїжджими зі сходу, передусім – нашими вчителями. І, цитуючи незабутнього Станіслава Пилиповича, «на то не було ради». А, проте, чи так уже чужа українцям ця форма звертання?

В княжій Україні-Руси це були первинно (в першому поколінні) ті самі по-батькові, які згодом стали іменем княжого роду.

Княжі знаки Ольговичів (ліворуч) та Святославичів (праворуч)

Згадаймо, як називали потомків княжих родів: Ольговичі (рід руських князів з династії Рюриковичів, нащадки Олега Святославича, онука Ярослава Мудрого), Святославичі(рід, що виводився від Святослава (Ігоревича) Хороброго), Мстиславичі (князівський рід, що складався з нащадків Мстислава Великого, старшого сина Володимира Мономаха, київського князя). І нікого не обурює опубліковане в історичних джерелах: «Рюрик Ольгович», «Олег Святославич» і т. п. Та й у часи Івана Степановича Мазепи вживання імені по-батькові увійшло в моду. Напевне, не без впливу його зрадливих «протекторів», згодом - лютих ворогів.

John Foster Dulles……… Edith Foster ….. Allen Dulles………………..

А як з цим самим «по-батькові» у народів, що в їх середовищі довелося жити нашим еміґрантам? Ото ж: Джон Фостер Даллес. Прізвище батька було AllenDulles, а матері - Edith Foster. Звідси і взялося «middle name». Тільки не «по-батькові», а «по-матері». І не ім’я, а прізвище. Кому як, а мені подобається таке вшанування матері. Чи, скажімо, Джон Фіцджеральд Кеннеді. Прізвище батька - Joseph Kennedy, а матері - Rose Fitzgerald. Хоча – не завжди слід вбачати у middle name прізвище матері. Для прикладу - Вільяма Джефферсона Клінтона. Бо ж його маму звали Вірджинією Кесіді. З’ясовується, «середнє ім’я» можна запозичити і у відомих людей, дальших родичів, релігійних діячів, або святих, а мати і використовувати його, тобто оте саме middle name, годиться людям соціальної верхівки США, а президентам – і поготів, хоча фігурує воно лише в офіційних документах, але рідко – в усній мові.

Зрештою, «що край, то обичай». Наприклад, в ісландському жіночому імені Björk Guðmundsdóttir попереду – ім’я Björk. Друга частина вказує на ім'я батька Guðmunds, або, рідше - матері, а наприкінці додається «-son», якщо це чоловік, або «-dóttir», якщо жінка, тобто, по-нашому, «-ович» чи «-івна». І все. «По-батькові» відіграє роль прізвища. Тюркські народи, монголи можуть використовувати ім’я батька замість прізвища. Малайці мають своє позначення «по-батькові», яке ставлять перед батьковим іменем: “bin” відповідає нашому «-ович», а “binti” – «-івна». То ж Isa bin Osman треба розуміти як «Іса Османович».

Індійці ставлять на перше місце назву села чи міста з якого особа походить, далі – по-батькові, ім’я і, на самому кінці, прізвище. Іспанці можуть вживати і «по- матері» і «по-батькові», наприклад, називати чоловіка María José, тобто «Марія Йосиф».

Erich (Paul) Maria Remarque (ліворуч)

і Anna Maria Remarque з доньками (праворуч

Проте і европейці інколи вживають «ім’я по-матері», як знак глибокої пошани до неї. Скажімо, відомому письменникові Ремаркові при хрещенні надали ім'я Еріх Пауль. Проте, після смерті матері, Анни Марії Ремарк, на знак особливої пошани до неї, він змінив своє друге ім'я на «Марія». І став Еріхом Марією Ремарком.

Reiner (René) Karl Wilhelm Johann Joseph Maria Rilke

Та Maria Rilke

Чи, може, такий самий ґенез жіночого імені «Марія» серед шести імен австрійського поета-символіста Райнера Карла Вільгельма Йоганна Йозефа Марії Рільке? Ні, це не ім’я матері, як нам, можливо, здається, а «по-сестрі». Мати, а звали її Софія Енц, ніяк не могла забути своєї першої дитини — передчасно померлої доньки, тому трактувала сина як дівчинку, навіть, в ранньому дитинстві, одягала його в сукенки.

То ж не біймося вживати «по-батькові». В деяких ситуаціях це – найприйнятніша форма звертання. А, можливо, на хвилі «фемінізації» виникне мода на форму «по-матері»? Хто знає?!