Байда, байдак, байдарка, байдики бити

Чи є щось спільне у цих словах та ідіомах?

Почнемо розмову, мабуть, з князя Дмитра Корибута Байди-Вишневецького, першого гетьмана Запорізької Січі в 16 столітті, потомка литовського князя Ґедиміна. Чи не його оспівано в українському пісенному епосі «В Цареграді на риночку». Бо ж страта гетьмана і того Байди з пісні відбувалася аналогічно. Але звідки це козацьке прізвисько «Байда»?

Якщо прийняти, що прототипом того Байди з пісні справді був гетьман Дмитро Вишневецький, то чи справді князь-гетьман був гульвісою, «гулякою, беспечным человеком», як це знаходимо під гаслом «Байда» у Бориса Грінченка?

Є проте ще одне, либонь більш правдоподібне, тлумачення цього прізвиська. У тюркських народів «бай» («бей») – могутній, знатний, володар, князь, феодал, вищий військовий чин, а «-да» - афікс, що з його допомогою утворюються власні імена. То ж, можливо, саме так зверталися до князя в 1553-1554 роках, коли Дмитро Вишневецький служив султанові Сулейманові Пишному, чоловікові Роксолани Ханум. Можливо, таким чином він хотів налагодити добрі стосунки з султаном, щоби через нього впливати на кримського хана. Додамо ще, що стратив Байду-Вишневецького син Роксолани Селім ІІ.

Є ще інше значення слова «байда» (у галичан – «пайда») - це великий шмат, кусень чогось крихкого або ламливого – хліба, цукру, дерева, грубої дошки для підлоги, чи для бортів або палуби судна. Чи ж не звідси виводиться назва річкового плоскодонного однощоглового судна - байдака

Є в російській мові і термін байдара, що первинно означав велике рибопромислове алеутське судно, обшите шкірою

У віршах – спогадах з Кос-Аралу Тарас Шевченко згадує, як спускали на воду:

Помеж хугою у Сирдар’ю

Байдару та баркас чималий.

Звідси, мабуть, і назва спортового і туристського легкого суденця (в туристському варіанті здебільшого – складаного, з м’якою оболонкою) з палубою і кокпітами (отворами для веслярів) у ній та дволопатевими веслами.

У ескімосів цей легкий мисливсько-рибацький човен називається «kayak», так його називають і англійці, або «kajak» (німецькою або польською мовами).

Ну і, нарешті «байдики бити» (російською «бить баклуши»). Ото ж, колись давно столові прибори, передусім ложки, виготовляли з дерева кваліфіковані майстри-ложкарі. Такого майстра можна побачити на картині Тараса Шевченка «Катерина».

Проте, перш ніж стругати ложку, чи ще якийсь прилад, потрібно було розколоти колоду дерева на менші фрагменти – «байдики» (зменшувальне від «байда») чи, російською, «баклуши». Шевченківський ложкар виконував цю чапстину праці сам, про що свідчить сокира поруч з ним. В разі масового виробництва цю працю виконували помічники, підмайстри і вона вважалася такою, що не вимагала особливої старанності, кваліфікації.

Є ще одне пояснення цього словосполучення. Вночі містом ходили сторожі, які підтверджували своє чування стуком калатала – «байдика».

І ще одне тлумачення: взимку, коли ріка чи озеро замерзали цілком, рибі не вистачало кисню і , коли рубали ополонки («байдики»), риба сама викидалася на лід, стаючи легкою здобиччю.