Порнократія

Правління блудниць (грецькою πορνεία – блудниця, проститутка, κρατσς –правління) – темна сторінка історії Римського Папства, коли, впродовж Х століття Римські Папи і Рим в цілому потрапили під вплив розпусної родини Теофілактів, передусім – дружини і доньки сенатора Теофілакта – Теодори і Марозії, які й призначали римських Пап, часто-густо – своїх коханців. Контролюючи кожен крок Пап у справах Церкви і в політиці, вони нерідко, в разі непослуху, змінювали їх (відомо щонайменше 12 таких випадків), а, позаяк Папа за законом, обирався пожиттєво, вкорочували їхнє життя:

Сергій ІІІ (904-911) був коханцем Марозії,

Анастасій ІІІ (911-913 –ставлеником Марозії і Теофілакта;

Ландон (913-914) – інтронізований Феодорою, прожив лише півроку,

Іван Х (914-928) – за легендою був коханцем Феодори, задушений у в’язниці за велінням Марозії, рекордсмен щодо тривалості понтифікату в період порнократії;

Лев VI (928) – ставленик Марозії, ймовірно отруєний через 7 місяців понтифікату,

Стефан VIIІ (939-942) – правдоподібно, убитий,

Іван ХІ (931-935) – побічний син Марозії від Папи Сергія ІІІ, разом з Марозією і ще одним її (законним) сином сконав у в’язниці;

Лев VII (936-939) – ставленик чоловіка Марозії Альберіха.

Стефан VIII (939-942) – теж ставленик Альберіха,

Марин II (942-946) – протримався на престолі чотири роки,

Агапіт ІІ (946-955) – посів друге місце щодо тривалості понтифікату в періоді порнократії,

Іван ХІІ (955-963) – онук Марозії від її другого сина, Альберіха ІІ. Відзначився розпусною поведінкою. Усунений Папою Оттоном І, помер в молодому віці.

Порнократію, що прославилася низкою інтриг, убивств і розпусти, припинив щойно Папа Оттон ІІ, створивши Священну Римську імперію.

Проте Римський престол, не може претендувати на пальму першості щодо порнократії, хоча вперше термін застосовано таки в Х столітті. Що ж до змісту, але не щодо тривалості, напрошується певна аналогія з Візантійської імперією ІХ століття. Року Божого 842 басилевсом став малолітній Михаїл ІІІ (840-867), прозваний згодом П’яницею (Метистом). До 856 року регентом Візантії була його мати Теодора. А син ріс пияком, розпусником і богохульником. У віці 16 років доручив керівництво державою дядькові по матері Барді. Намісник Барда правив від 856 до 865 року, він позачиняв школи і на їх місці позасновував будинки терпимості, названі згодом бардаками. Барду вбили невідомі особи 866 року.

Малюнок на початку належить пензлю Феліс’єна Ропса, датований 1878 роком і почерпнутий з Інтернету.