Провокатор

Якось, під час однієї з моїх з друзями мандрівок, на залізничній станції підсів до нас з Ромком М. прискіпливий дядько, який будь-що хотів довідатися, яка у мене професія. «Провокатор, професійний провокатор!»- відповів я і прискіпливий дядько швиденько покинув наше товариство. «Але ж ти неабиякий містифікатор!» - зауважив Роман. «А, щоб ти знав, я таки провокатор,- відповів я,- провокую студентів на навчання, молодих вчених на наукові дослідження, громадські організації – на відзначення тих чи інших дат…» І ми обоє щиро розреготалися.

Чомусь, проте, за словом «провокатор» зафіксувалося лише негативне поняття «підбурювач», «призвідник політично переслідуваних висловлювань»…, словом, щось у дусі тайного аґента Бретшнайдера, що зумів спровокувати на антидержавні висловлювання і засадити до в’язниці не лише балакучого Швейка, але й обережного корчмаря Палівца.

Латинське слово «провокатор» складається з приставки «pro», яка має низку значень, причому перше з них – «вперед», а наступні: «для», «задля користі», «замість» та дієслова «voco, vocare» - «кликати», «закликати», просити, запрошувати, втягати, залучати.

Отже – «провокатор» у своєму первісному значенні це той, що «кличе вперед». Наприклад, у Івана Франка «Дух, що тіло рве до бою…». Латиною: «ad praelium (pro)vocat corpus». Серед римських гладіаторів конче був «провокатор» - provocator (цитую за словником) – той, що викликає на бій, винятково спритний і швидкий гладіатор, завданням якого було (знову цитую) provocare – викликати на бій, на герць. Напевне і в війську були такі провокатори, а в козацькому війську, то й поготів. Власне вони розпочинали «герць» перед основною битвою.

Але, позаяк «провокатор» отримав в українській мові печать негативу, спробуймо його замінити. Може «спонукач» від «спонукати», «ініціатор». «застрільник» (пострадянське). Філологи, підкажіть, будьте ласка!