Сервус

За моєї молодості саме так дуже часто віталися молоді люди, мої ровесники. Тож і вважали ми це вітання легковажно-молодіжним. «Сервус, колєґо!» нині поступилося розповсюдженому «Привіт». Проте за кордоном воно все ще доволі широко вживається, як приязне, дружнє вітання, зокрема в Німеччині, Австрії, Угорщині, Хорватії, Чехії, Словаччині, Румунії.

Якщо глибше вникнути в походження цього вітання, то виявиться, що не таке вже воно легковажне. Подекуди і подеколи - навпаки. Десь приблизно в 18 столітті венеційці вперше вжили вітання «Ваш слуга, пане! І це вітання аж ніяк не вважалося приниженням, а лише виразом глибокої пошани. І, хоча вітання «Servus!» походить з латинського servus, -i m – підневільна особа, раб, невільник, слуга, вживали його, передусім, високопоставлені особи, шляхта, можновладці.

"Слуги, з усяким страхом коріться панам не тільки добрим і лагідним, але й прикрим" (Перше послання Петра, 2:18) – це не про них.

Зрештою, і лапідарне сьогоднішнє «Чіао!» походить з „s-ciavo”, скорочення виразу „savio vostro” – слуга – чемностевого (куртуазійного) звернення, що побутувало в Венеційській республіці. Бо в цій самій республіці savio означало сенатора, а отже слугу Республіки. У відомого автора сценічних комедій Карла Ґольдоні лицар прощається з друзями «Друзі, я ваш невільник!» Неодноразово зустрічаємо таке звертання, адресоване університетським друзям Шекспірового «Гамлета». А українські приватні і ділові листи 18-19 століть, серед них – адресовані до особи, нижчої за соціальним положенням чи військовим званням здебільшого закінчувалися: «Високоповажного і зацного пана зичливий слуга», «Всего добра зичливий і слуга найнижшій», «Вашої милості нижайший слуга» (подаю в транскрипції авторів). Ні, це аж ніяк не значило, що ваш респондент збирається вам служити. Часто – навпаки, коли такими словами закінчувався виклик на поєдинок. «До ваших послуг, пане!». Цебто, автор звернення готовий вам служити…кулею з дуельного пістоля чи гострим лезом шаблі.

А від латинського дієслова servo, servavi, servare, чи італійського serviere (спостерігати, наглядати, берегти, захищати) походять іменники серветка, і сервіс (обслуга, надання побутових послуг, спеціальних програм чи послуг в Інтернеті), і сервування -столу,

і сервіз – повний набір посуду, і сервітут (обмеження прав користування чиєюсь власністю, або суверинітету), і, нарешті, сервілізм - прислужництво, рабська догідливість, підлабузницька поведінка, улесливість, плазування перед вищим чи сильнішим.

Наведемо приклади сервілізму з української класики:

«На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б'є —

Затим що сила є…»

( Леонід Глібов «Вовк та ягня»).

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили…

(Тарас Шевченко «І мертвим, і живим, і ненарожденним…)

Або ж в низці сатиричних оповідань Антона Чехова, зрештою – теж українця за походженням і самоусвідомленням, зокрема «Товстий і Тонкий».

А проте, вітання «сервус», з якого ми розпочинали нашу розповідь, аж ніяк не свідчить про сервілізм. Скоріше – навпаки.