Серпентолог їде серпентиною до серпентарію…

Я ніколи не палав симпатією до плазунів, за винятком хіба що нашої карпатської ящірки. А проте ця ненависна мені представниця плазунів – гадюка або змія, латиною – serpens, -entis (плазун, змія, гадюка) прислужилася конструюванню багатьох термінів та імен.

Передусім – звивиста дорога в горах – серпентина (serpentinus, жіночого роду -serpentina – зміїний, зміїна чи змієподібна). Аналогія цілком зрозуміла і не вимагає будь яких пояснень.

Зрозумілий і термін серпентарій. Це - терарій для гадюк, де їх годують з метою отримання зміїної отрути.

В переносному розумінню серпентарієм або гадючником називаємо установу чи спільноту осіб вельми сумнівної репутації (роман Франсуа Моріака «Гадючник»).

Серпентолог – в стислому значенні – зоолог, що вивчає плазунів, передусім – змій та вужів. В ширшому розумінні це – і мисливець за зміями, і ветеринар з вузькою спеціалізацією – розведення і догляду за зміями, і фахівець з отримання зміїної отрути та виготовлення протиотрут та їх застосування.

Є і рослина з такою назвою – гадючник звичайний чи в’язолистий (Filipendula vulgaria ulmaria seu ulmaris), або ж лабазник, таволга, балабан – лікарська, медоносна та дубильно-фарбувальна рослина.

В стародавніх ґнотових рушницях, якими, до речі, воювали і наші

запорозькі козаки, деталь у вигляді гадючки, що фіксувала тліючий ґніт і при натисканні на спусковий гачок підводила його до полички з порохом біля запалювального отвору, називалася серпентиною.

А ось і гармата XV століття – серпентина, дещо більшого калібру (50-150 мм), ніж її попередниця – колюбрина (спотворена французька назва coulevrine -кулеврина, що, зрештою, теж перекладається, як змія). Серпетина заряджалася з казенної частини, мала цапфи для рухомого кріплення в лафеті і кремальєру для регулювання нахилу ствола. Але чому аналогія зі змією? З’ясовується, бронза, з якої відливали гармату з часом зеленіла, нагадуючи колір шкіри гадюки. Отже – аналогія щодо кольору.

Ту ж таки кольорову аналогію використано і в назві мінералу змієвикa: жадеїту, хризоліту, лізардиту (тут вже – аналогія з ящіркою) . – напівдорогоцінного каменю, популярного, як матеріал для виготовлення біжутерії, хоча деякі його менш вартісні відміни використовуються в будівництві. Справді, камінь кольором нагадує шкіру змії.

Назву «Серпентин» присвоєно спорудженому 1730 року в відпочинковій зоні Лондонського Гайд-парку штучному озеру, контури якого слідують вигинам місцевості і дещо нагадують змію, а також мосту поміж Гайд-парком і Кенсінґтонськими садами. Якщо вже йдеться про топоніміку то річка Серпентин (притока р. Ґордон) є в Тасманії.

Також серпантином називають звивисті різнокольорові смужки (стрічки) кольорового паперу, які використовують під час проведення свят та урочистих заходів, особливо – балів у період карнавалу.

В техніці відомий ще змієвик- серпентин, тобто спірально скручена трубка для охолодження скрапленої рідини, чи, навпаки, її нагрівання.

Серпентину знайдемо і в літературі та міфології. В казці Ернста Теодора Гофмана «Der goldene Topf» («Золотий горшок») студент-мрійник Ансельм знаходить в бузині трьох гадючок, дочок духа вогню Саламандра, в одній з яких, Серпентині на ім’я, закохується. В японській міфології фіґурують войовничі рептилії-гуманоїди Серпентини, персонажі легендарних битв. Воїн Серпентин є в наборі Lego Ninjagon, а монстри Серпентини у вигляді ляльок з гадючими хвостами (який жах!) рекламуються і, либонь, продаються інтернет-торгівлею.

А ще в Україні зареєстровано проєктувальне ТзОВ «Серпентина». Що за гадючок воно проектує, не знаю.

У-ф-ф, вистачить… Зрештою, якщо знаєте ще про якісь «серпентини», доповнюйте цю розповідь.