Сибарит

Інколи, після виснажливого робочого дня ми з моїм другом і співробітником Олексієм заходили розслабитися до поблизької кав’ярні. Займали столик в затишному кутку і Олексій казав: «Ну, що ж, посибаритствуємо!»

Сибарит, епікуреєць, гедоніст – ці слова-характеристики чуємо інколи, щоправда – все рідше, в поточній мові. Що вони означають та звідки вони взялися? Відразу визначимося – зі старогрецької мови. Була в стародавній Греції така колонія, яка називалася Сибаріс (Σῠβᾰρίτης) і славилася вона багатством та розкошами, зрештою слово, від якого походить ця назва, це, правдоподібно, σοβαρός – пишний. Відповідно, сибарити, це, як здебільшого вважають, розніжені люди, схильні проводити своє життя у пустопорожніх веселощах, бенкетуванні, розкоші, задоволеннях. Образом сибарита в українському малярстві називають козака Мамая.

Бо ж, мовляв, він, Мамай, нікому нічого ні поганого, ані доброго не робить і, ніби, й не збирається робити, бо ж спис встромлений в землю, а коник, хоч і осідланий, але десь ген-на задньому плані, та й шабля з порохівницею – поодалік, на гілляках. А проте чи можна назвати його неробою, дармоїдом, розкошелюбом? Ото ж то власне… Вочевидь він, Мамай, брав участь не в одному поході, не в одній битві, тож, урешті, має право на відпочинок: перехилити чарку-другу, побренькати на кобзі…

Але повернімося до давньої Греції.

Місто-колонію Сибаріс неодноразово руйнували. Первинно вона, ця колонія, була заснована ахейцями та троезенцями ще десь 720 року до Різдва Христового на півдні сучасної Італії, поблизу сучасного міста Корільяно та Тарантської затоки, де низинна земля гарно родила і де, помірними зусиллями, можна було добитися щедрих врожаїв винограду і оливок, а ще - процвітало тваринництво.

Врожаї вигідно реалізувалися, худоба теж давала неабиякий прибуток. Є, як кажуть, і хліб і до хліба, то чому ж не повеселитися, не потішити душу і тіло добрим вином та вишуканими стравами. Адже відомо, що сибарити досягнули неабиякої майстерності в кулінарії.

Тож заздрісні кротоніати щонайменше двічі проводили заходи, геть пізніше нзвані «розкуркуленням». Датуються вони приблизно 510 і 448 роками. Проте вперті «грецькі куркулі» за допомогою атенян відбудували свою колонію втретє, а потім – і вчетверте,. Оце, четверте, поселення сибаритів розкопано археологами 1949 року.

Ото ж, зустрічаємося тут, як і в сучасному житті, з суб’єктивною негативною оцінкою заможних людей, які зуміли розбагатіти завдяки чесній праці, як захланних варварів, здатних лише їсти, пити і гуляти. І в наш час сибаритами називають людей, нестримних у розкошах, аматорів добре поїсти і випити, а ще- віддаватися іншим тілесним задоволенням. Коротше кажучи, скільки того життя, то ж сarpe diem, точніше -«carpe diem, quam minimum credula postero» «лови день, якомога менше довіряючи майбутньому».— саме так звучить крилатий вислів Квінта Горація Флакка (65-8 роки до н.е.). Або ж, за Олександром Олесем:

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

(«Чари ночі»)

Близьке до сибаритства поняття – гедонізм. І воно теж походить з давньогрецького ἡδονή – задоволення). Гедонізм пов’язують з іменами грецьких філософів Епікура та Аристипа. Так, саме того самого Епікура, що більш відомий, як творець нової атомістичної теорії, яка, певною мірою, спростовує теорію Демокрита ( рух атомів у порожнечі здійснюється виключно за законом падіння тіл під власною вагою), визнаючи чинник «самочинного відхилення» атома від «лінії необхідності».

Проєктуючи цю теорію на людину, як «соціальний атом», Епікур визнає за нею право автономного виявлення своєї волі, а, отже, її неповторність, автономність.

Епікур Επίκουρος (341-270 роки до н.е.)

Епікура, як філософа, вирізняє і напрям у етиці, який визнає ціннісним критерієм моралі задоволення життям, насолоду і уникнення страждань. Справедливість, на його думку, полягає в тому, щоб не чинити зла іншому і , відповідно, не зазнавати кривди від нього. Міжлюдські стосунки полягають, передусім, на тому, щоби чинити корисне для інших і зазнавати того ж таки від них, тобто в основі поведінки людей лежить особиста вигода, що, якоюсь мірою, розповсюджується і на т.зв. безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) дає не тільки знання, а й духовну насолоду. Мудрець – не самітник, відірваний від життя, а знавець життя, здатний піднявся над буденністю і робити правильні висновки зі свого досвіду.

Ото ж синонімом гедонізму є епікурейство. Хоча походження гедонізму значно старіше і пов’язане з іменем давньогрецького філософа Аристипа.

Аристип з Кирени Ἀρίστιππος (приблизно 435-355 до н.е.)

Аристип уважав, що сенсом життя є щастя, отримати яке можливо через емоцію задоволення. Задоволення, за Аристипом, це щось ідеальне, «м’яке і ніжне», здатне, в свою чергу, наснажити людину до фізичного щастя. Філософ не диференціює різновидів задоволення, вважаючи, що кожен з них у своїй суті якісно схожий на інший. Шлях до щастя, на думку Аристипа, лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Іншими словами, сенс життя за Аристипом полягає саме у фізичному задоволенні.

Гедонізм Епікура – більш матеріалістичний, приземлений. Він полягає у позбавленні людини обтяжливих клопотів і турбот, страждань і образ. А саме фізичне і моральне задоволення і визначає поняття вдалого, повновартісного життя.

Як бачимо, сучасні поняття сибаритства, гедонізму і епікурейства доволі далекі від того поняття, яке в них вкладали давні філософи. Сибарити, епікурейці - це особи, які люблять насолоджуватися життям, але аж ніяк не нероби і не дармоїди.

Антонімом гедонізму є аскетизм, а саме – триб життя, що полягає в добровільному самообмеженні в задоволеннях, зведенні потреб до найнеобхідніших. Але це вже – предмет іншої розповіді.

Олександр Кіцера