СНОБ

Як хочеш від людей шаноби,

Любов і гнів бери у путь,

А то лиш допотопні сноби

Твою поезію приймуть.

Так писав у вірші «Товаришеві по перу» Максим Тадеєвич Рильський.

Слово «сноб» стало в наш час досить широко вживаним для окреслення людей, що захоплюються вищим товариством, стараються безкритично наслідувати поведінку аристократів, людей «вищого світу», вперто намагаються увійти до їх середовища . Сноб – особа, що претендує на славу високоосвіченого, авторитетного в будь-якій галузі культури чи науки. Снобізм у сучасному розумінні не залежить ні від освітнього рівня, ні від походження.

Історично слово «сноб» походить від скороченого написання латинського «sine nobilitate», тобто «без шляхетності».

В XVIII столітті у списках студентів престижних вищих навчальних закладів, наприклад Оксфордського чи Кембріджського університетів, після прізвища, імені та віку, конче вказували шляхетність. Латинською - шляхетність, знатність, родовитість позначається словом nobilitas, atis,f, відповідно відсутність шляхетного титулу позначали sine nobilitate, скорочено - s.nob. То ж, поряд з помітками «лорд», «есквайр» тощо, зрідка зустрічалися скорочення «s.nob.». У вищій школі Ітона виразно ділили студентів на «нобів» і «снобів». Подібні помітки, поряд з іменами і прізвищами, можна було зустріти в списках пасажирів кораблів; за ними визначали, кого слід запрошувати споживати обід разом з капітаном, а кого – ні. В своєму творі «Книга снобів» Вільям Мейкспіс Текерей (1811-1863) характеризує цю групу осіб, особливо тих, хто бажав в усьому наслідувати манери «нобілітованих осіб». Зрештою, не конче читати Теккерея. Сноба ви зустрінете буквально на кожному кроці. Типового сноба характеризує велемовність, причому темами розмов є здебільшого його перебування у вишуканому товаристві, в дорогих ресторанах, на фешенебельних курортах, особисте знайомство з визначними особистостями. Він охоче дасть вам поради з архітектури, медицини, поділиться «знаннями» з астрономії, з окультних наук та кулінарії. Яскраво виражений снобізм можемо спостерігати в середовищі скоробагатьків, які не оминуть нагоди похвалитися зв’язками чи, навіть, спорідненістю з представниками інтелектуальної еліти, виставлять на книжкових полицях престижні видання, яких ніколи не читатимуть. Але, якщо розмова торкнеться творів відомого письменника, сноб конче зауважить: «Ромко!? Та ми з ним недавно ходили на каву!» Сноб ходить на концерти, але не вміє відрізнити Баха від Штрауса. Зате він добре знайомий з дружиною диригента. «Марина!? Та ми з нею до школи ходили. Таке-во смаркате було…»

Снобізм властивий передусім представникам імперіалістичних країн: Британії, Росії (снобізм москвичів і петербуржців – панаєхалі там разниє…). Зрештою, сноби можуть відіграти і деяку позитивну роль. Скажімо, їх книжки колись прочитають їхні діти і внуки. Якщо й вони не стануть снобами…

Типовий анекдот про снобів. Запрошує Петро Степана на новосілля. Демонструє йому коминок в англійському стилі, а поруч - портрет жінки. -А це хто така? –Мона Ліза. За місяць запрошує Степан Петра: - Дивися, який у мене класний камін! А поруч з коминком – дві Мони Лізи, ліворуч і праворуч. Одна – носом вліво, друга – вправо. –А це що у тебе? -Стерео Ліза!