Стамеска, струбцина, обценьки…

Напевне, не у одного з тих, хто любить у вільний час майструвати, а, тим більше, у фахівців виникало питання: звідки взялися такі чудернацькі назви. Як назвати ту саму стамеску українською? Чи ж не долотом? До речі, і долота і стамески застосовуються також в кістковій хірургії.

Стамеска – спотворене німецьке слово Stemmeisen, що складається з дієслова «stemmen» (довбати, видовбувати) і дієслова «das Eisen» (залізо, сталь, чи й будь-який виріб із заліза чи сталі). Тобто, інструмент для видовбування отворів в дереві, різьблення, зняття фасок тощо. На відміну від долота, стамеска призначена для праці зусиллям руки, без ударів по ній молотком.

Ліворуч зображено столярську стамеску, а праворуч – хірургічні стамески Воячека, призначені для операцій на кісткових структурах зусиллям руки.

Долото – дещо інший інструмент, та й слово на його позначення – слов’янського походження. (праслов’янське «долбто», від «долбаті»). Це – столярський, теслярський чи хірургічний інструмент, призначений для видовбування отворів, гнізд, пазів і т. п. ударами по руків’ю.

Власне тому це саме руків’я підсилене мелалевим обручем, перснем.

Хірургічне долото відрізняється від стамески відсутністю масивного руків’я, бо й ним користуються, ударяючи хірургічним молотком по закругленій частині руків’я.

Обце́ньки— ручне металеве знаряддя у вигляді щипців з загнутими всередину і загостреними кінцями для витягування цвяхів, різновид кліщів. Обценьки працюють за принципом важеля: кінцева частина губки, що змикається з протилежною губкою, працює як коротше плече, руків'я — якдовше плечем за рахунок чого здійснюється виграш у силі.

Етимологічно українське слово "обценьки" походить з німецької мови, де дієслово «heben» означає «виймати, піднімати, підвищувати», а іменник «die Zange» - «щипці, кліщі, клешні (у рака). Разом – «die Hebzange». А прийшло це слово до нас, ймовірно, через польську мову, де воно звучить ще ближче до німецького - «obcęgi».

Струбцина – ще однин термін загадкового, здавалося б, походження. Пристосування, де дві, або більше скоб стягуються гвинтом (гвинтами), щоби щільно зафіксувати деталі в потрібному положенні на час їх скріплення (склеювання).

Німецькою «die Schraubzwinge»: die Schraube – гвинт, die Zwinge -затиск, лещата. Отже – «гвинтовий затиск (затискач).

Близьким до цього терміну була автрійсько-галицька, нині вже призабута назва інструменту «шрубштак», яку ще вживав мій Тато і його ровесники. Німецьке «der Schraubstock», де «die Schraube», це той-таки гвинт, а «der Stock» - держак, палиця, поверх (будинку). В сучасному мовленні це «лещата» - пристосування з гвинтом для закріплення оброблюваних предметів.

Тільки не «лещета», бо так в довоєнній Галичині та й, подекуди, на сході України, називали теперішні «лижі», що походить від «лызгать» (ковзати, звідси - «улизнуть») і є явним росіянізмом. Адже працював «Карпатський лещетарський клуб», відбувалтся «лещетарські змагання». Чи ж не відновити нам цей термін на означення відомого спортового знаряддя. Бо ж мають поляки свій термін «narty», а німці – «Schi», англійці – «ski». То чи ж ми гірші?