Штолі з вухналями

Коли в Західну Україну прийшла злопам’ятна «золота осінь», нам, тодішнім школярам, довелося вперше почути «єдіний, вєлікій, могучій русскій язик». Багато слів цієї мови були для нас геть не зрозумілими. І, передусім, оте часто вживане в поточній мові «штолі» (что-ли). Для нас, хлопців штолі (нім. die Stollen) були предметом обміну, своєрідною розрахунковою «монетою», як, скажімо, для Тома Сойєра і його товаришів – скляні кульки. Штолі – це, по-сучасному, шипи протиковзання, які вкручували в кінські підкови, щоби коні впевнено пересувалися слизькою дорогою.

В нагвинтовані зісередини отвори, які Ви бачите на зображених підковах, вкручувалися отакі предмети з зовнішньою різьбою – штолі (польською – hacele).

На міському брукові коні інколи губили штолі і часто-густо нам, хлопцям, щастило їх знайти. У кожного хлопчака в кишені було, щонайменше декілька таких предметів, а то й десять і більше. Була навіть така хлоп’яча «гра в штолі».

Окрім того, на бруківці Львова можна було знайти ще й вухналі (нім. die Hufnagel) – цвяхи для прикріплення підков до кінських копит.

Тож, бувши патріотами нашої рідної солов’їної, ми презирливо називали російську, а радше російський суржик, який все частіше чули на вулицях Львова, «штолі з вухналями».

«Tempora mutantur» - часи змінюються і зараз вже годі знайти на вулицях Львова «штолі», чи «вухналі». Хіба що використані автомобільні шини. Але вони в наш неспокійний буремний час мають геть інше призначення.