Аристократ

Терміни аристокрáтія, аристократ вочевидь походять від грецьких слів ἀριστεύς - найкращий і κρατεῖν – керувати, правити, таким чином аристократія αριστοκρατία – правління чи влада найкращих. Звідси – і аристократ – шляхетна особа з особливим статусом, яка, за своїми якостями, покликана керувати іншими, менш шляхетними.

Платон, отой самий, котрий, щоправда, друг, але більша за нього подруга – правда (Amicus Plato, sed magis amica – veritas), вважав аристократію ідеальною моделлю державного устрою, побудованого на…праці рабів. Керівна роль відводилася воїнам та аристократам, проте загальне керівництво доручалося філософам (приблизно так, як за совка – уряд, а над ним – партія), а десь там поміж ними займали місце ремісники.

Чи оті самі формальні аристократи завжди були справді найкращими? Далеко не завжди, адже аристократичний статус здебільшого успадковувався, і аж ніяк не залежав від інтелєктуальних, моральних якостей спадкоємця.

Яскравим прикладом є конкретна історична особистість – носій імені Аристократ II (Αριστοκράτης), наприкінці VII століття до н.е. - цар міста-держави Аркадійського Орхомена (Ὀρχομενός ὁ Ἀρκαδικός), син Гікетаса. У війні проти спартанців, а саме в битві біля Великого Рову оцей самий Аристократ командував військом аркадців, і, отримавши дари (читай-хабара) від супротивників-спартанців, зрадив своїх союзників мессенців, які, звісно, потерпіли ганебну поразку. В своє оправдання Аристократ щось там пробурмотів, його помилували але згодом помилуваний зрадив довірливих мессенців вдруге. Тоді, нарешті, мессенці зрозуміли, що цар зовсім не ἀριστεύς за своїми моральними якостями, каменували його і винищили увесь його «аристократичний» рід.

Українська аристократія бере свій початок у Київській Русі, причому її головною ознакою було мілітарне походження, що вже, саме по собі забезпечувало високий соціальний статус. Звідси і термін шляхта, княжі мужі, бояри. Княжа дружина була своєрідною кадровою армією і відігравала величезну роль, як своєрідний рицарський орден. Думкою шляхтичів князь аж ніяк не міг нехтувати. Що вже говорити про польську шляхту з її правом liberum veto. Шляхтичеві прислуговував щонайменше титул «пан», який мав відповідники «dominus», baronus». Ну, як тут не згадати: «Енеус, ностер маґнус панус ет славний троянорум князь…» В середньовіччі барони були поширеним титулом європейської еліти, особливо в німецьких землях. Вони часто обирали князів і змушували їх діяти в інтересах своєї групи. Щось подібне відбувалось і в Литовському князівстві.

Переважна більшсть козацької старшини відповідала поняттю аристократії, хоча й не особливо титулованої. Ці люди мали здебільшого вищу освіту, знали по декілька чужих мов.

Звичайно ж, тоталітарні режими знищували передусім аристократію. Революції відбувалися здебільшого під стук ґільйотин чи скрип шибениць.

А проте, десь там, в гущавині народу зароджувалась нова аристократія, не конче спадкова. Чи існує аристократія в сучасній Европі, зокрема – в Україні? That is the question!

Знаю німця, який впродовж багатьох років добивався права додати до свого прізвища приставку «фон», щоби підкреслити походження від якихось там феодалів, хоча в Німеччині всі дворянські привілеї давно скасовані.

Натомість, наскільки знаю, справжні українські аристократи ніколи не хизувалися своїми титулами. Остання з роду Скоропадських пані Олена Отт-Скоропадська, як зауважила пані Галина Сварник, з усмішкою сприйняла моє церемонне звертання до неї в листі: «Ясновельможна Пані Гетьманівно». Власне простота в міжлюдських стосунках вирізняє сучасних европейських державних діячів та церковних ієрархів. Мій дідо по лінії кужеля, польсько-литовський князь гербу Одровонж, посміювався зі свого титулу, мовляв, це в Грузії так, що в кого три барани, той вже князь. І ніколи не вживав його. Надзвичай простим і привітним у стосунках з українськими лікарями виявився президент Австрії Курт Вальтгайм. Австрійський єпископ, з яким мене якось познайомив Роман Крип’якевич, потискаючи руку назвав лише своє ім’я, а на запитання, як його слід величати в офіційній ситуації, посміхнувся, задумався, і сказав: «Ну, напевне “Herr Bischof”, тобто «Пане Єпископ». Пра-пра…внучка в 13 поколінні Ярослава Мудрого королева Елизавета II під час другої світової війни служила водієм-механіком вантажівки. Ніколи не чванилися своїм шляхетними предками справжні українські аристократи, хоча б уже згаданий Роман Крип’якевич, Лариса чи Тетяна Крушельницькі. А що вже казати про великого приятеля України Бориса Джонсона. Аристократичне походження не перешкоджає йому прогулюватися Лондоном в спортивній курточці, чи гнати ровером у лещетарській шапочці з кутасиком, розмовляючи водночас по смартфону.

Справжнім українським аристократом був львівський художник Роман Турин. Його вирізняла як манера одягатися, так і незмірна ґалантність у поведінці. Розмовляючи з жінкою на вулиці, навіть взимку, конче знімав накриття голови і не одягав його до закінчення розмови.

Моїм вірним товаришем впродовж років був юрист, що походив із селян малого волинського села Довгоноси, Борис Никитюк. Що за насолода була розмовляти з ним, наскільки обізнаним він був в історії, світовій літературі. А його листи! Я зберігаю їх, як зразок епістолярного мистецтва. Ця людина ніколи, підкреслюю-ніколи не вжила брутального, нецензурного слова.

Князь Андрій Волконський, визначний музикант ХХ століття, потомок Рюриковичів, на сцені з ансамблем «Мадригал» був справжнім аристократом, залишався ним і в розмовах по-тверезому, проте, бувало, казав мені при зустрічі, що після другої-третьої чарки він перетворюється в «простого русского парня».

Аристократ в сучасному понятті - це представник людей, які щось суттєве зробили в історії та власними моральними якостями заслужили це ім’я, чи звання. Аристократизм - це характеристика завершеності, цілісності та усвідомлення взятої на себе відповідальності. А, попри те, прикметами справжньої аристократії є простота та люб’язність.

Аристократ ніколи не зверне увагу на якусь ваду поведінки чи недоречність в одязі. Кажуть, що справжній аристократ, це не той, що за жодних обставин не заплямить скатертину вином, а той, що не зауважить, коли це зробить його сусід. Показовою щодо цього є історія Ордену Підв’язки.

З різними інтерпретаціями та версіями її висвітлено в численних статтях, художніх творах і навіть наукових працях Є декілька лєґенд про походження Ордена, найвідоміша з них пов'язана з графинею Солсбері.

На балу, присвяченому черговій перемозі англійської зброї над французькою, графині Солсбері випала честь танцювати з королем Едвардом. Всі знали, що король щиро і відкрито симпатизує вродливій і розумній ґрафині, тож не важко уявити зловтіху присутніх на балу дам і кавалєрів, коли під час танцю з королем у графині впала підв'язка, яка підтримувала панчоху на її стрункій ніжці. Проте Едвард не розгубився, він повівся, як справжній аристократ: нахилився, підняв підв'язку і пов'язав на свою ногу. Потім обвів присутніх строгим королівським поглядом і вимовив фразу, яка згодом стала знаменитою: «Honi soit qui mal y pense» ("Ганьба тому, хто погано про це подумає"). Ці слова стали девізом ордену. Знаємо, що, що саме Едвард III заснував найвищий лицарський орден Великобританії, один з найстаріших у Европі. Не знаємо і не дізнаємося лише одного: як звали незграбну покоївку, яка так недбало пов'язала підв'язку на чарівну ніжку графині Солсбері...

Більш притаманним для нашої сучасності є поняття «аристократ духу». Що ж означає це поняття? Хто це такий аристократ духу? У переносному значенні "аристократ духу" – людина з високим інтелєктуальним розвитком, людина, для якої повсякденні індивідуальні блага поступаються суспільному благу. Людина, яка не може бути щасливою, коли поруч з нею хтось потерпає під обстрілами, в холодному льоху, без води і їжі. Причому, незалежно від того, чи за нею спостерігають, чи її вчинок буде оприлюднений. Це той, хто органічно, незалежно від потенційної загрози осуду чи покари, не може тебе обдурити, оббрехати, звести наклеп. Той, для якого віддати щось ближньому природніше, ніж узяти. Той, в чиїх думках і мотивації вчинків немає і крихти лукавства, корисливості. Аристократ духу чесно працює і чесно заробляє, він не накопичує багатств задля престижу чи вихваляння перед іншими. Він творить для світу і віддає йому, світові, те, що створив.

Аристократ змінює світ, розпочинаючи з себе. Він уважає себе покликаним творити Добро і Красу.